2020‑й, котрий минає, дав можливість «розгулятися» не лише коронавірусу, а й політикам місцевого масштабу. Одні вчергове були «на коні», другі продовжують боротьбу за місце під сонцем, про третіх починаємо забувати.
У 2020 році ми всі пережили чергові виборі до місцевих рад. Їх особливістю став той факт, що цього разу українці обирали значно меншу кількість політиків. Точніше, політиків, які більш чи менш успішно змагалися за владу, менше не стало. А ось кількість мандатів, особливо депутатських, скоротилася через різке зменшення кількості самих органів місцевого самоврядування.
Рік виборів облегшив редакції вибір лауреатів у нашій неформальній номінації «Політик року». Адже місцевим політикам, навіть тим, хто протягом кількох попередніх років аж нічим себе не проявив, довелося виходити з підпілля, щось робити, щось говорити, дуже багато обіцяти. Отже вони стали помітніші, публічніші, досягли певних результатів, нехай і не завжди позитивних для себе. А з цим — їх стало легше оцінювати.
Скрильник — майже forever
Ще в травні поточного року в публікації «Білики рулять, або Перші претенденти на звання «Політик року» вже визначилися» був зроблений прогноз щодо можливої перемоги в названій номінації білицького селищного голови Юрія Латиша та бутенківського депутата Павла Гунжеля, який завзято піарився на темі створення громад із центром у селищі.
Але сталося не так, як гадалося. Юрій Петрович відійшов від влади, обмежившись депутатським мандатом, а Павло Олександрович вчергове програв у своєму «вічному» протистоянні із Миколою Скрильником. Депутатом то він став. І опозиціонером залишився. Але «вічний опозиціонер» апріорі не може стати політиком року.
А ось Скрильник у поточному році «виступив» просто блискуче. І не лише тому, що виграв вибори селищного голови. Копелець теж виграв. І не менш впевнено. Але…
Коли створювалась стаття «Копелець — «на коні»?, то її продовження задумувалось, як «А Скрильник — «у вогні». Адже здавалося, що саме Миколі Володимировичу буде дуже важко знайти спільну мову із новообраними депутатами і сформувати лояльну до себе більшість.
Але то були, як виявилося, можливо й небезпідставні, домисли. Реальність була зовсім іншою. У Скрильника зараз у раді є стійка більшість, а опозиція поки що діє несистемно і неорганізовано.
Тобто, за кілька днів після дня голосування Микола Володимирович зумів одному йому відомими способами і методами здобути прихильність депутатів білицької громади. І зараз може почувати себе досить комфортно.
А з цим заслужено отримати перемогу в номінації «Політик року». І це вже не вперше. Що ж, як не крути, а доводиться визнавати вміння Скрильника домовлятися із людьми. Якщо на попередніх виборах йому закидали наявність всесильного «даху» в особі тодішнього голови РДА Таміли Шевченко та керівництва полтавської ОДА, то зараз цього козира в Миколи Володимировича не було. Але він все одно переміг. Прямо Брюс Всемогутній.
Копелець — «у вогні»
А ось «у вогні», несподівано для редакції, багатьох інших людей і, можливо, й для себе, опинився Олександр Копелець. Так, вибори він виграв більш-менш впевнено. Зараз можна до знемоги дискутувати на тему, щоб було, аби усі його опоненти, маючи серед виборців хорошу впізнаваність, партійну підтримку та фінансовий ресурс, об’єдналися і висунули одного кандидата на противагу діючому міському голові. Але це вже нічого не змінює. Так, теоретично, один сильний кандидат від опозиції міг би перемогти Копельця. Але лише теоретично. Теорія і практика часто-густо кардинально відрізняються.
А ось після виборів одразу виявилося, що Олександру Олександровичу не до примірки лаврового вінка переможця. Ситуація складається так, що більшість у Кобеляцькій раді мають депутати, налаштовані до Копельця різко опозиційно. І з часом вони можуть йому інший вінок сплести. Або лапті.
Після дня голосування минуло вже два місяці. І весь цей час у Кобеляках спостерігається така собі політико-філософська діалектика. От тільки в древній Греції діалоги між собою вели Платон і Сократ. А в сучасному кобеляцькому варіанті — Копелець і Таранушич. Або Копелець і Шевченко. Або Копелець і Кіптілий. Ну і ще з десяток прізвищ можна називати. А можна й так — Копелець і колективний розум. Зрозуміло, що буде й достатньо людей, які скажуть навпаки. Одноосібний розум у образі Копельця і колективне безумство.
Добре це чи погано? На перший погляд — погано. Адже Кобеляцька рада зараз майже не рухається, на відміну від інших органів місцевого самоврядування. А якщо й рухається, то із темпом черепахи.
Але, як свідчить історія, саме в діалектиці, у боротьбі протилежностей і можливий поступальний розвиток. Навіть якщо не заглиблюватися у філософські нетрі, а згадати приклад із сучасної бутенківської історії. Був там голова сільради Скрильник. І «крута» група опозиційно налаштованих депутатів, на чолі з Гунжелем. Вони Миколі Володимировичу і дня, і сесії спокійно прожити не давали. Були й суди, й демарші, і мегафони, і «група товаріщєй із Полтави», і поліцейські із собаками. І що? Та вижив Скрильник. Вижила б і громада, якби не «зелені чоловічки» у владі, які помножили на нуль діючу ОТГ.
Так і Копелець. Він може вийти із нинішнього діалектичного протистояння сильнішим, мудрішим, досвідченішим. А може й...
Але у будь-якому випадку до звання «Політик року» Олександр Олександрович трішечки не дотягнув.
Воля до перемоги
Якщо зовсім чесно, то в автора було велике бажання присудити звання «Політик року» екс-комендантівському сільському голові Аллі Бабець. Вона, як відомо, взяла участь у виборах голови Пришибської громади, до якої приєднали Комендантівку. І практично перемогла. А можливо, майже пермогла. Адже зараз справу щодо пришибських виборів розглядає аж Верховний суд України. Спочатку ТВК оголосила про перемогу із перевагою в кілька голосів конкурентки Алли Бабець. Потім за рішенням суду голоси перерахували і вже переможцем стала Алла Анатоліївна. Потім Апеляційний суд скасував рішення про перерахунок голосів. І зараз уже суд верховний має оголосити остаточний вердикт.
Але навіть якщо Алла Бабець у результаті судової тяганини не стане пришибським сільським головою, то у волі до перемоги їй не відмовиш. У неї «даху» та фінансів точно немає. Боєць, що й казати.
