Попри війну та викликані нею проблеми, культурне життя в Кобеляках не завмерло. І не в останню чергу завдяки таким професіоналам та фанатам своєї справи, як Максим Якименко. Черговим підтвердженням цьому став концерт, що відбувся в Кобеляках у неділю 13 листопада.
Концерт, що був проведений в приміщенні данс-клубу «Фабрика», став своєрідним творчим звітом відомого як у Кобеляках, так і далеко за межами містечка хореографа та викладача Максима Якименка і його вихованців. Програму назвали словом «Мрій». Як говорив сам організатор концерту, так і діти, котрі танцювали, і їх батьки, всі вони мріють про одне — про Перемогу та мир в Україні.
Захід тривав півтори години. За цей час 120 дітей виконали 28 танцювальних номерів. Вік дітей, які виходили на сцену — від трьох до п’ятнадцяти років. Танцювали як місцеві дітлахи, так і діти із сімей, які були змушені переїхати в Кобеляки, рятуючись від війни.
Це вже третій із початку війни подібний захід, у якому беруть участь юні танцюристи, яких навчає Максим Якименко.
Займатися із дітьми танцями Максим почав одразу після того, як переїхав у рідне для нього містечко із Харкова, котрий тоді потерпав від щоденних бомбардувань та артилерійських обстрілів. Тобто із 25 березня. «Левова» частина дітей прийшли в його хореографічний ансамбль із 1 травня. Танцюють у Якименка не лише юні кобелячани. Географія дуже широка — від Краматорська і Маріуполя до Тернополя та Ужгорода.
Жити, щоб танцювати
Вище були наведені «сухі» статистичні дані. Але ж є ще й емоційна складова. Її словами передати досить важко. Це потрібно бачити — як діти обіймають свого педагога вже після концерту, як не зводять із нього очей, які буквально світяться від любові та радості. Діти дійсно люблять Максима.
І є за що. Тридцятирічний чоловік займається зі своїми вихованцями щоденно з ранку і до вечора. Традиційно репетиції починаються із 10‑ї ранку кожного дня і тривають до 17‑ї, а то й до 18‑ї години.
Максим сміється:
— Схуд на шість кілограмів. Але то добре. Отже знаходжуся в формі. Одна біда — не можу забезпечити діткам належні умови, залу такого в Кобеляках немає.
Спочатку заняття танцями проходили в приміщенні місцевого Будинку дитячої та юнацької творчості. Але воно миттєво стало затісним. Адже танцями займаються вже 120 дітей. На репетиції приходять групи по 20–40 чоловік. Найменші — 2,5 річні «Вєлікани». Їх, таких діток, 10.
Максима Якименка в Кобеляках знають дуже добре. Він почав займатися танцями змалечку. І до сьогодні із вдячністю згадує місцевих педагогів Володимира Уткіна, Любов Койнаш, Лесю Анурову, Інну Пелих.
А потім хлопець поїхав у Харків, де вже сам став професійним танцівником та хореографом. Там Максим навчався під керівництвом таких знаменитих хореографів, як Ірина Кощавець, Заслужений діяч мистецтв України. Протягом останніх років працював хореографом зразкового дитячого театру танцю «Азарт», при харківському обласному Палаці дитячої та юнацької творчості.
Він і зараз залишається в штаті цієї установи. Навіть символічну зарплату звідти отримує. Хоча відпрацьовує в десятки разів більше, аніж ті чотири тисячі гривень, які йому зараз платять.
Одна із жінок, яка переїхала в Кобеляки із Харкова під час війни, говорить:
— Ми прийшли на репетицію, а діти й кажуть: «Так це ж наш Максим!»
Діти були приємно шоковані тим, що в Харкові, і в Кобеляках мають змогу займатися танцями під керівництвом одного педагога.
Пам’ятають у Кобеляках і ті страшні роки, коли Максим Якименко боровся із онкологічною хворобою. Тоді все місто, весь район збирали гроші, аби хлопця вилікували в Ізраїлі.
Кошти зібрали. Максим переміг страшну хворобу. І зараз продовжує радувати кобелячан, харків’ян, жителів інших міст України. Сам чоловік згадує, що навіть під час лікування практично не припиняв займатися хореографією.
Каже:
— Мій девіз «Жити, щоб танцювати».
Шаблони в підході до дітей не спрацьовують
Під час останнього за ліком концерту Жанна Шевцова, співробітниця танц-клубу «Фабрика», розповіла одну історію:
— Одного разу, коли Максим проводив чергове заняття з дітками, у нас в приміщенні перебували кілька викладачів Аграрного ліцею. Вони не приховували свого захоплення. І захоплення навіть не тим, як дітки хвацько танцюють. Педагоги були вражені тим, як їх колега справляється із навчанням кількох десятків різновікових дітей. Вони, як професіонали, знають, що це дуже важко.
Сам Максим на запитання про те, як йому вдається тримати дисципліну і чомусь навчати такий великий дитячий колектив, говорить:
— Скажу чесно, немає в мене якоїсь спеціальної методики, якогось суперсекрету. Так, безумовно, я вивчав педагогіку, як науку. Але ви знаєте, дуже швидко впевнився, що шаблону в цьому питанні немає, все дуже індивідуально. От, приміром, читав нам лекції один педагог, був я на репетиціях, які він проводив. Усе в нього добре, все виходить. Спробував працювати по цьому ж конспекту сам — і в мене нічого не вийшло. Спробував по-своєму — о, ніби вдається. Я можу разів 20–30 повторити дітям одне й теж, бачачи, що вони розконцентровані, вони не слухають і не сприймають. Можу раптово гаркнути щось голосно, а в наступну мить перейти на шепіт.
Валентина Киценко, жителька Кобеляк, не соромиться слів вдячності на адресу Якименка. Каже:
— У нього дійсно є дар працювати з дітьми. Цьому не навчишся на сто відсотків. Завдяки Максиму мої Аліна і Ваня успішно виступають в болгарському мистецькому конкурсі, готуються до конкурсу в Австрії. Танець їм ставив саме Максим.
У фіналі концерту Максим Якименко оголосив про свою з дітьми мрію — вже влітку наступного року, після Перемоги, поїхати на море.
Отак вони, Максим і його діти, й живуть, і мріють, і танцюють.
…Коли концерт закінчився, то більшість батьків і дітей розійшлися по домівках. Хтось залишався в танц-клубі.
А Максим Якименко, який кілька хвилин тому виступав, керував, давав інтерв’ю, разом з одним із батьків завзято переносили меблі на танцювальну підлогу. І так — під час кожного концерту чи репетиції.
Батьки дітей, які навчаються хореографічному мистецтву в Максима Якименка. говорять, що звернулися із проханням про виділення приміщення для занять у міському Центрі культури та дозвілля. Заступник міського голови Михайло Брейко, депутати Василь Кіптілий та Роман Киценко пообіцяли допомогти.
