Слава героїв безсмертна

Чорний смерч війни пронісся Полтавським краєм, не жаліючи й не залишаючи нічого на своєму шляху. Жертвами фашистських окупантів були не лише окремі громадяни, але й цілі поселення. Зокрема, над жителями села Великі Липняги Семенівського району фашисти протягом чотирьох днів вершили криваву розправу. Варвари заганяли в хати та сараї людей групами по 30–40 чоловік та підпалювали. Лише одиницям вдалося вирватися з пекла. Саме вони повідали про звірства гітлерівців. В акті про злодіяння оскаженілих ворогів, складеному 24 вересня 1943 року, описувалися жахи Великих Липнягів: “...Незважаючи ні на які прохання, сльози стариків, жінок, дітей, фашисти з небаченими жорстокістю та звірством убивали, палили, мучили мирне населення. Село в ці дні наповнилося криками, стогонами та благаннями про помилування....
...Молоду матір Ольгу Дулевич разом із шестирічним сином розстріляли, а потім вкинули у вогонь. Марія Бутенко, рятуючись від смерті, схопила на руки трьох маленьких дітей і сховалася на городі, але фашист-звір розстріляв усіх чотирьох із автомата, а потім ще кинув гранату”.
Знищувалися цілі родини. Так, із родини Салогубів загинули 14 чоловік, Самбурів – 45 чоловік, Сівкевичів – 19 чоловік. Солдати-липнягівці, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної, після звільнення присилали листи додому, а відповідати було нікому…
Молодь району, студенти Харківського політехнічного інституту на зароблені кошти під час суботників та завдяки матеріальній підтримці братів-композиторів Платона та Іларіона Майбородів, поета й співака Віктора Женченка (уродженця сусіднього села) у Великих Липнягах спорудили меморіал Скорботи, де покоїться прах невинних жертв війни.

***

Неймовірно жорстоким було ставлення до військовополонених, зокрема армій Південно-Західного фронту.
У страшному 1941-му в урочищі Шумейкове, що за п'ятнадцять кілометрів від Лохвиці, фашистами було загнано в “кільце” й розгромлено кілька армій Південно-Західного фронту на чолі з командувачем, генерал-полковником Михайлом Кирпоносом. Тих, хто залишився в оточенні, спіткала не менш жорстока доля. Ігноруючи вимоги Гаазької конвенції 1907 року щодо військовополонених, які визнавали як Росія, так і Німеччина, фашисти запровадили новий жорстокий, людиноненависницький режим: переважну більшість воїнів Південно-Західного фронту загнали в концентраційні табори, яких на Полтавщині налічувалось близько п'ятдесяти, й знущалися над ними.
Про героїв Південно-Західного фронту створено чимало легенд і пісень, написана не одна книга та поставлено декілька кінофільмів.
18 вересня 1976 року з нагоди 35-річчя трагічних подій у Шумейковому урочищі відкрито меморіальний комплекс. На гранітному постаменті величаво здіймається восьмиметрова бронзова постать радянського воїна на фоні стели Слави. Монумент стоїть поблизу братської могили воїнам, які захищали рідну землю від фашистської навали. Окрім солдата, там височіє гранітний пам'ятник-саркофаг із бронзовою зіркою, у центрі якої – червоне полум'я вогню Вічної слави. На монументі викарбовано: “Безсмертним подвигом своїм вони прославили Вітчизну. Вічна слава мужнім синам радянського народу – воїнам, які полягли у боях за честь, свободу й незалежність нашої Батьківщини”. На гранітній брилі, поблизу підніжжя стели Слави, напис: “...Славні воїни три доби вели нерівний бій, майже всі загинули, до кінця виконавши свій священний обов'язок перед Батьківщиною”.
Автори меморіального комплексу – скульптори народний художник УРСР А. Білостоцький, заслужений діяч мистецтв УРСР В. Винайкін, архітектори
Т. Довженко і К. Сидоров.

***

Найпекельнішим місцем для війсь
ковополонених на Полтавщині був табір “Хорольська яма”, що знаходився на території місцевого цегельного заводу.
Нині на території “Хорольської ями” споруджено меморіальний комплекс, куди мешканці щороку приносять квіти на згадку про криваву розправу зі своїми земляками.

***

Вже 41-й рік на розі вулиць Фрунзе та Рози Люксембург у Полтаві височіє пам'ятник-обеліск солдатам, партизанам та підпільникам, які полягли смертю хоробрих у битвах найжорстокішої війни ХХ століття. Це місце навіки стало священним для полтавців, які приходять до монументу Солдатської слави віддати шану полеглим воїнам-визволителям. Під час фашистської окупації, на території кладовища й концтабору, що знаходився неподалік, було закатовано понад 3,5 тисячі радянських громадян: мирних жителів, військовополонених, партизанів, підпільників...
У центрі меморіалу – тригранний, облицьований сірим гранітом обеліск у формі солдатського штика з написом: “Слава героїв безсмертна”.
Біля підніжжя меморіалу палає Вічний вогонь, запалений двічі Героєм Радянського Союзу генерал-полковником Олександром Родімцевим від смолоскипа, доставленого з могили Невідомого солдата в Києві. У центрі меморіалу – шестиметрова гранітна фігура воїна, що тримає щит. Поруч із постаттю солдата височіє 22-метровий обеліск.
Поблизу Вічного вогню знаходяться могили, де покояться підпільники С.Кондратенко, Г.Яценко, а також генерал-лейтенант О.Зигін, військові кореспонденти П.Лідов, О.Кузнецов, М.Струнников, Герой Радянського Союзу, полковник М.Кучеренко. До меморіального комплексу входять поховання воїнів, полеглих у 1941–1943 роках, братська могила жертв фашистських окупантів. Автори меморіального комплексу – скульптор Е.Кунцевич, архітектори І.Мезенцев, Г.Кислий, Л.Вайнгорт.

Логін:
Пароль:
запам'ятати