Вхід | Реєстрація

Вокальна студія «Зорепад» відзвітувала і попрощалася з випускниками

Вокальна студія «Зорепад» відзвітувала і попрощалася з випускниками
Звітний концерт студії Валентини Патик пройшов минулої п’ятниці у районному Будинку культури. Всі її вихованці побували на сцені з сольними номерами, показали, чого досягли за останній рік.
За любов до пісенного мистецтва, працелюбність та вокальний талант подяки вручено Юлі Бреус, Каріні Фисуненко, Владі Нетребській. Грамотами районного відділу культури
нагороджені Ярослав Здоровець, Валерія Есаулова, Люда Автомонова, Ліза Самородова, Поліна Зінюха, Іванна Максимич, Інна Кольвашенко, Анжеліка Марчишина.
Похвалитися студії й справді є чим: ансамбль «Зорепад» став цьогоріч переможцем обласного конкурсу «Шукаємо таланти» і був запрошений до Євпаторії на Всеукраїнський фестиваль пісенного мистецтва. Жаль, але влітку ці дівчата  вже розлітаються в самостійне життя, покидають машівську сцену і відтепер будуть лише її гостями. П’ятеро випускниць попрощалися зі студією, не стримуючи сліз. Саме їм сьогодні слово.

Юля ЛАШЕВИЧ, одинадцятикласниця Селещинської школи. Її в районі знають не лише, як артистку — як спортсменку, футболістку. Планує майбутнє пов’язати зі спортом, стати вчителем фізичного виховання. Вступати збирається до вузів Полтави, Харкова. А там — як складеться.
—    Співати я почала ще у початкових класах. Тільки перший раз виходити на сцену страшно, а далі страх пропав. Подорослішала.
Студія дала мені багато гарних друзів. Я люблю танцювати, тому сценічна поведінка давалася легко. Прямо на репетиціях підбирали рухи до конкретного номера. У студії я провчилася два роки. Прийшла сюди вслід за Юлею Штрикуль: ми з нею у Селещині співали дуетом, і тут продовжили. Саме в студії Валентини Іванівни зрозуміла, як правильно себе вести на сцені, як зробити, аби кожен порух (чи рукою, чи головою) співпадав із змістом пісні. Тут мене навчили зовсім по другому користуватися своїм голосом. Зовсім інші розспівки.
Що найбільше запам’яталося? У цьому році в міжрайонному конкурсі «Кришталеві нотки» я виборола друге місце, чому була дуже рада. А ще пам’ятаю, як наша студія давала концерт у Михайлівці цієї весни. Михайлівка — батьківщина Валентини Іванівни, ми знали, як це для неї важливо. Зійшлося ж усе її село. Ми старалися. І люди приймали дуже гарно, аплодували щиро. Дуже добра аудиторія.
На концерті були моя мама, сестра. Прощатися з цією сценою жаль.

Даша ЯРОШЕНКО, десятикласниця Кустолово-Суходільської школи, учасниця ансамблю «Зорепад».
—    Вперше заспівала у школі років у шість. Потім, пам’ятаю, у клубі співала «Сорочку мамину». Працював з нами Дмитро Іванович Волошин, він же й порадив повчитися в Машівці у Валентини Іванівни. У перший же рік, як прийшла в студію, взяла участь у конкурсі «Кришталеві нотки». Співала «Вербоньку». Недавно передивлялася відео — який це був жах! Скована, перелякана, боялася зайвий крок ступить чи рукою повести. Зараз все по-другому. Звичайно, щоразу хвилююся, але страху перед сценою вже немає. Публіки більше не боюся. Крім постановки голосу Валентина Іванівна навчила поводитися на сцені. Щоб пісня «зачепила», була щирою, у неї треба душу вкласти, зрозуміти і пережити кожне слово. Я вже не зможу, скажімо, українську пісню виконувати у невідповідному костюмі. Треба, щоб усе співпадало. Коли слухаю чиєсь виконання, одразу чую фальш, хто співає «туди», а хто «не туди». Моя улюблена пісня, яку виконував ансамбль «Зорепад», — «Люлі-люлі, земле моя рідна».
У майбутньому, можливо, вчитиму дітей. Більше подобаються гуманітарні науки.

Альона ГОДИНА, девятикласниця Кустолово-Суходільської школи, учасниця ансамблю «Зорепад».
—    Співати почала класу з четвертого, але не сольно — в ансамблі з дівчатами. Думаю, співатиму й далі, куди б не вступила на навчання. У студії Валентина Іванівна поставила мені голос, багато чого пояснила так, що тепер можу підібрати другий, третій голос до мелодії. Вона нам усе так зрозуміло по поличках розіклала, що залишилося тільки «ковтнути». Все стало ясно. Не завжди виходить одразу, але як це робити, розумію. Сольно вперше співала авторську пісню Валентини Іванівни «Шелестить трава» на «Кришталевих нотках» у той рік, як прийшла до студії. Нас із Кустолово починало їздити четверо, ще хлопчк з нами був, але покинув. Щонеділі ми в 11 годин приїжджали маршруткою і до 14-ї години працювали в Будинку культури.
Сцени перестала боятися вже давно. Переконана, в житті цей досвід пригодиться. Після того, як звикла до аудиторії, і в житті стала набагато впевненішою. Дуже не хочеться покидати студію. Дуже-дуже жаль.

Яна АЖИБУЛАТОВА, 11-класниця Кустолово-Суходільської школи. У складі ансамблю «Зорепад» у цьому році вже не співала — із листопада минулого року вступила на підготовчі курси до аграрної академії і заняття співпали в часі. У студії навчалася три з половиною роки. Але звітний випускний концерт відспівала разом із колективом.
—    Виступати на сцені почала у рідній школі під керівництвом Дмитра Івановича Волошина. З ним їздили у Машівку на огляди учнівської творчості.
Вдячна Вікторії Вікторівні Тютюнник за хореографічні ази. Вона вчила нас рухатися, ставила фінальні пісні.
Із життя в студії найбільше запам’ятався виступ на минулорічному звітному концерті, коли співала пісню про тата. Я її так відчула сама, так вдалося донести людям, що викликала у них сльози. Сама розхвилювалася до плачу, але зрозуміла, що все вдалося. Тато теж був у залі, він у мене найкращий. Саме Валентина Іванівна навчила, як відчути і донести пісню. Спочатку був острах сцени, зараз уже немає.
Ще запам’яталося, як їздила в Артек — путівки нам з Альоною Годиною запропонував директор Будинку культури Володимир Миколайович Томшинський.

Ярослава КАХНІЙ, дев’ятикласниця Кустолово-Суходільської школи.
— Років до десяти я не співала взагалі, мама думала, що у мене немає ні слуху, ні голосу. Мій Брат Ігор брав участь у «Кришталевих нотках» і ми з мамою приїхали вболівати. Вона й повела мене за сцену до Володимира Миколайовича Томшинського. Той попросив заспівати що-небудь. Пам’ятаю, співала «А сорочка мамина біла-біла». Послухав і порадив з наступного року їздити у Машівку на заняття. Так в 11 років я почала навчатися вокалу. Ніхто з нами особливо не возився, хіба іноді машиною чийсь тато, коли у будній день треба було увечері попасти на заняття. А так переважно самі їздили маршруткою. Вперше на міжрайонному конкурсі співала авторську пісню Валентини Іванівни «Зіронька». Дівчат спеціально поставили підспівувати, аби я не так боялася.
Запам’ятався минулорічний звітний концерт. Ми попросили нашого Дмитра Івановича написати вірш для Валентини Іванівни. Я його читала і всі на сцені не стримували сліз, так «зачепило». І в залі теж.
На конкурс «Шукаємо таланти» ми їздили без керівника, хвилювалися. Виконували утрьох пісню «Родина». А після того, як я проспівала «Мамину хатину», підійшов незнайомий чоловік, узяв за руку і почав питати, хто нас навчає співу, попросив телефон Валентини Іванівни. Каже, дуже сподобалося.
За чотири роки навчання в студії всі спогади тільки хороші. Я взагалі не знаю, як буду далі жити без Валентини Іванівни. Раніше якось без неї жила, а зараз так не хватає… Оце неділя, а я не поїхала на заняття. У мене прямо «ломка» настала. Дуже скучаю, цього не вистачатиме. І наш хореограф Вікторія Вікторівна дуже приємна людина. Бувало, ще до урока забігаю до неї на роботу, у магазин, і прямо там придумуємо рухи до пісні.
Дуже хотіла б навчатися вокалу у музичному училищі. Інший варіант — аграрний коледж. А брат зараз співає в хорі «Калина» у педуніверситеті, вже пів-Європи об’їздив з гастролями. При цьому у навчанні ніяких скидок, тому часу немає зовсім. І я теж так хочу. Люблю, коли строго, коли велика нагрузка, щоб було ніколи. І щоб співать, співать, співать…

Автор: Ольга БЕРЕЗІНА, Наталія СКОРИК, www.promin.pl.ua


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
24 травня 2011, 14:51 | Машівка | Культура та освіта
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації