Вхід | Реєстрація

З днем народження, моє рідне місто!

З днем народження, моє рідне місто!
Куди б не закидала нас доля, які б нові міста та місця ми не відвідували, але завжди у глибині душі відчуваємо поклик туди, де народилися, де пройшли найбезтурботніші дні дитинства, і прагнемо побувати на тій – рідній землі, навіть якщо для цього треба подолати сотні, тисячі кілометрів… Адже то – наша Батьківщина! Земля наших предків, край, який не обирають, так само, як і матір. Для більшості з нас рідною землею є Пирятин...
Чи справді наше мальовниче тихе місто так люблять його жителі – ось тема нашого опитування, проведеного напередодні одного з найулюбленіших свят пирятинців – Дня міста.

Олексій Павлович, 59 років:
- Я народився і провів дитинство не в Пирятині. Але так сталося, що вже майже 40 років живу в цьому місті, тут створив сім`ю, тут народилися мої діти та внуки, тому вважаю це місто рідним. І нехай говорять, що, мовляв, - містечко маленьке, провінція… У цьому вбачаю «плюси»: маленьке – отже всі один одного знають і допомагають, провінція – значить люди тут добріші, «душевніші», ніж у мегаполісах, де нікому ні до кого немає діла. Я люблю Пирятин і радий тому, що це - моє місто.

Альона, 20 років:
- Уже кілька років я – студентка столичного вузу, тому більшість часу живу в Києві. Там же планую залишитися будувати свою кар’єру і після закінчення навчання. Але при цьому я дуже люблю свій маленький рідний Пирятин, і з задоволенням приїжджаю сюди при нагоді. Хотілося б, звісно, щоб для молоді тут було більше умов і для розвитку, і в питанні працевлаштування, і для відпочинку. Але, не зважаючи на ці «мінуси», - Пирятин був, є і буде моєю маленькою рідною Батьківщиною, яку, як відомо, не обирають.
Тетяна Олегівна, 40 років:
- Живу в цьому місті лише кілька років. За цей час звикла до більш спокійного, розміреного життя, ніж було до цього, коли мешкала в обласному центрі. Не можу сказати, що Пирятин став для мене рідним, але, в цілому, місто мені подобається. Так, наприклад, острів Масальський став улюбленим місцем відпочинку всієї нашої родини і взимку, і влітку. Хотілося б, звісно, щоб місто розвивалося, «окультурювалося», з’являлися нові робочі місця. Про те, що переїхали до Пирятина, я не шкодую!

Євген, 16 років:
- Пирятин – моє рідне місто. Тут я народився, ходив у дитсадок, зараз – ходжу до школи. Тут знаю майже кожну вуличку, більшість людей – знайомі в обличчя. Напевно, я люблю Пирятин. Але при цьому, чесно кажучи, мрію про те, аби якомога швидше звідси поїхати на навчання. Заздрю своєму старшому братові, який уже три роки навчається і живе у Харкові. Він стільки розповідає про цікавий відпочинок у великому місті, а у нас піти нікуди: ні розважального центру немає, ні дискотеки «цивілізованої»… Прикро говорити про таке, але патріотом власного міста бути чомусь не виходить…

Марія Степанівна, 69 років:
- Над питанням: люблю я Пирятин чи ні – ніколи не задумувалася. Живу тут уже півсотні років. Тоді, коли я вийшла заміж сюди, покинувши своє село у Прилуцькому районі, раділа, адже переїхала у місто! В інших містах не жила, тому й не знаю - як воно. Що б хотіла змінити? Добре було б, на мою думку, аби вулиці освітлювалися нормально та громадський транспорт їздив, щоб нам, пенсіонерам, можна було без проблем дістатися на базар чи в аптеку. А так, що мені старій треба?.. Усе влаштовує, аби тільки дітям добре було та здоров’я не підводило.

Ірина, 30 років:
- Пирятин – звичайний «середньостатистичний» райцентр, яких в Україні - сотні. Особливого піднесення від того, що живу саме тут, не відчуваю. Іноді ловлю себе на думці, що хотіла б звідси переїхати до більшого міста. Але чоловік проти. Він – патріот Пирятина і говорить, що для нього це місто – найкраще у світі. Думаю, що нашій владі варто задуматися над тим, як організувати дозвілля молоді, щоб було де розважитися маленьким дітям. Окрім цього, мені хотілося б, аби у місті відремонтували хоч трохи дороги і тротуари та відновили вуличне освітлення. От тоді, напевно, молоді люди не прагнули б переїхати звідси у пошуках кращої долі.

Василь, 46 років:
- Місто наше – дуже гарне і мальовниче. Мені в житті довелося чимало поїздити і я бачив і великі міста, і маленькі містечка. Можливо, багато в чому вони кращі за Пирятин – розвиненіші, «цивілізованіші». Але завжди, з будь-якої подорожі мені хочеться повертатися у рідний Пирятин. На моє глибоке переконання, пирятинцям є чим пишатися. А тим, хто хоче шукати «кращої долі» деінде, хочу сказати лиш одне: не думайте, що там вас чекають із розпростертими обіймами. Краще ніж вдома, вам не буде ніде. Тому нам,пирятинцям, варто подумати, як зробити наше місто ще кращим, вкласти кожному якусь часточку своєї праці у нього і пишатися цим!
Як бачимо, більшість жителів нашого міста – справжні патріоти, які з гордістю називають себе пирятинцями та вважають свій Пирятин - найкращим куточком на планеті Земля.

Автор: Людмила ВОЛИК, www.piryatin-visti.at.ua


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
19 вересня 2011, 14:15 | Пирятин | Культура та освіта
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації