До редакції зателефонував завідуючий поліклінічним відділенням Валерій Коробейник, який повідомив, що на території лікарні проводяться розкопки захоронень німецьких солдатів часів Другої світової війни. Коли ми завітали на територію лікарні, то зустріли керівника робочої групи Народного союзу Німеччини по догляду за військовими похованнями Андрія Кравцова.
Довідка
Народний союз Німеччини по догляду за військовими могилами — недержавна організація, заснована в 1919 році. Діє на внески учасників, яких на сьогоднішній день налічується 1,2 мільйони чоловік. Робота «Volksbund» була заборонена в роки правління Гітлера, і поновилася в 1946 році. У рамках 26 урядових угод «Volksbund» діє в Європі і в Північній Африці. Зараз в 31 країні світу під опікою Народного союзу знаходиться 370 військових кладовищ, де поховані німецькі солдати.
Якщо не знати, що відбувається, збоку місце розкопок виглядає як звичайна робота якої-небудь комунальної служби. Верхній шар ґрунту лопатами скопаний близько одного метра глибиною. Останки складені в щільні поліетиленові мішки, відповідно пронумеровані.
— Останки німецьких солдатів фотографувати не можна, — попередив нас Андрій Кравцов, — німці вважають такі кадри наругою. Адже мало того, що вони без одягу, так вони ще й без шкіри.
Як пояснив Андрій Анатолійович, він проводить планову роботу по перепохованню останків солдатів, які загинули під час Другої світової війни. Згідно архівних даних, на території лікарні їх більше ста чоловік.
— Скільки я зможу підняти — не знаю. Тому що на цій території вже у післявоєнний період проходила людська діяльність: будівництво, комунікації та інше. Та лікарня під час війни так само стояла на цьому ж місці. Цвинтар на її території — госпітальний, раніше, тут був морг. Солдатів сюди привозили як живими, так і мертвими. У 1941 році поранених звозили з 40-кілометрової зони, так як бої на території Кобеляк не відбувалися. Та я цим детально не цікавився, бо це не входить у мої обов’язки. Головне, що у архіві є інформація про солдата: хто він, коли народився, коли загинув і де похований. За шість днів проведеної мною роботи я розкопав останки тридцяти п’яти солдатів, і це ще не кінець. А взагалі планую працювати у Кобеляках десять днів.
Моя робота планова, бо в нашу організацію звертаються родичі, котрі шукають рідних. Після того, як останки будуть підняті, експертна група, що проводить ідентифікацію, записує вік, зріст і явну причину смерті, яку можна побачити по останках. Ці дані звіряються з архівом, якщо метричні дані та характер поранень співпадають, то останкам присвоюється номер і їх відправляють на кладовище.
Під час війни німці, як і зараз, підходили педантично до всього і ніколи не ховали солдатів у братських могилах. Навіть на чужій території вони намагалися, щоб жодна могила не була забута. Для кожного солдата виділялося чітко один метр на два, і по порядку чітко всі поховані: хто у труні, хто у плащ-палатці. Під час поховань спеціальна служба записувала дані до архіву. Вони фотографували місця поховань і кожну могилу окремо. Одну картку відправляли родичам, іншу — здавали в архів. Загиблого бійця обов'язково ховали з жетоном, на якому вказані дані про людину.
Андрій Кравцов продемонстрував нам такий жетон, який уже був схований у поліетиленовий пакет. На затертому і потемнілому від часу шматочку металу ми побачили номер загиблого, війська, у яких служив солдат, та групу крові.
— Знайдені мною останки будуть перепоховані у Харкові на спеціальному кладовищі, на якому поховано уже більше 42 тисяч солдатів, — продовжив експерт. — Такі цвинтарі є ще у Києві, Кіровограді, Севастополі та Львові.
Ми поцікавились, чи були такі випадки, коли родичі забирали останки своїх рідних. Андрій Анатолійович відповів, що за всі роки його роботи із 42 тисяч забрали лише двох. У Німеччині дуже мало землі виділяють під кладовища. Тому для них легше приїхати пом’янути рідних в Україну, ніж перевозити до себе. Як додав Андрій Кравцов, німці на своїй землі за власні гроші доглядають за могилами радянських солдатів, що загинули та поховані на території Німеччини. Наша держава, а також Росія та Білорусія не перераховують кошти на утримання цих могил.
Ми запитали, чи проявляють інтерес місцеві жителі до роботи, яку проводить експерт. Він відповів, що зацікавлені є, і від того часу, коли він почав працювати, дуже багато людей підходили дізнатись, що відбувається на території лікарні.
Наостанок ми поцікавились у Андрія Кравцова, чи траплялись із ним якісь містичні випадки, бо з його роботою це цілком можливо. Та він з впевненістю сказав, що вночі розкопані ним солдати йому не сняться.
— Я людина віруюча і кожного разу перед роботою я прошу благословення у батюшки. Я роблю добру справу, бо свого часу ці покійники не були поховані згідно обряду і їхні душі залишились невпокоєні. Тим більше, я не допускаю у своїй практиці розкопки похованих за обрядом, бо це суперечить канонам віри і моїм переконанням.
