Серед багатьох біличан у Будинку культури на сходці була присутня заступник головного лікаря Кобеляцької центральної районної лікарні Людмила Глова. Як вияснилось, білицьку лікарню не закривають, а лише змінюють її статус з «міської» на «дільничну». Людмила Іванівна повідомила, що, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я, призначено проведення акредитації закладів охорони здоров’я. Неакредитований медичний заклад не має права працювати.
— Білицька лікарня виконує роль дільничної, — каже Людмила Іванівна. — Тому виникло нагальним питання про заміну статусу з «міської» на «сільську». Поки від нас не вимагали конкретних дій, ваша лікарня функціонувала. Та для того, щоб у медичного закладу був статус «міського», потрібно, щоб у селищі проживало населення не менше 20 тисяч. Жителів у Біликах менше десяти тисяч, а лікарня не виконує всіх необхідних функцій. Вона повинна бути багатопрофільною. У медичному закладі зі статусом «міський» має працювати більше, ніж вісім лікарів, як у вас є на сьогодні. Також у ній повинні працювати лор-лікарі, хірурги, травматологи, як дорослі, так і дитячі. У Білицькій лікарні працюють лише загальні лікарі: хірург, стоматолог, педіатр, акушер-гінеколог та терапевт. Ми не знали, що заміна статусу так стривожить ваше село. Адже якість надання медичної допомоги не змінюється. Лікарня як працює, так і працюватиме надалі. Можливо, доведеться скоротити санітарів, та більш кардинальних змін не планується.
Міняється статус лікарні тому, що Білики не місто, а селище, і кількість населення у ньому менше десяти тисяч.
У центрі залу стояв мікрофон, до якого кожен міг підійти та висловити свою думку. Першим запитанням прозвучало: «Чи змінюється разом зі статусом фінансування лікарні?»
На це Людмила Глова відповіла, що фінансування не змінюється, бо розрахунок йде на кількість населення. Далі жінка, що вийшла до мікрофону запитала: «Коли до нас буде нормальне відношення? У Біликах 80 відсотків пенсіонерів. У районній лікарні у 12 часов хоч шаром покоти, а «скорої» не діждешся».
— Проблеми в тому, щоб «швидкій» приїхати до вас, немає, — сказала заступник кобеляцького головного лікаря. Та ці слова викликали бурхливе обурення у присутніх.
— Ми виїжджаємо і в Озера, і в Шенгури, — продовжила Людмила Іванівна. — Якщо є така необхідність, підійдіть до вашого головного лікаря, він викличе для вас спеціаліста.
Наступна жінка, яка підійшла до мікрофону, поділилася своїми думками з присутніми:
— Ситуація страшна зараз у Біликах, — каже жінка. — Сімейний лікар, для прикладу, повинен бути ближчим до сім’ї, а не так, як сьогодні: один лікар на три тисячі населення. Це вже Бог зна шо! Сімейний лікар повинен знати людину, хоча б її рік народження. Зараз говориться, що у лікарні має бути хірургія, терапія і багато чого ще. Та все це призведе до того, що ми скоро залишимось і без «швидкої допомоги».
Хоча біличани нічого на той день не вирішували, все ж їм задали питання: хто проти зміни статусу лікарні? І всі одноголосно підняли руки, висловивши тим самим протест проти цього рішення.
