Унікальність випічки, яку виготовляє сім’я із Селянівки, полягає в її розмірах і способі приготування.
Уже сьогодні можна з обережністю, аби не зурочити, говорити про те, що в багатьох українців відроджується інтерес до древніх народних традицій. У тому числі і до тих, що стосуються весільного обряду. У принципі, нічого дивного у цьому немає. Уже давно нікого, в тому числі і жителів Кобеляк або Царичанки, не здивуєш «понтами» у вигляді лімузина для молодят, дорогого фейєрверка чи ікри на столах. Вміст гаманця навіть сільського бізнесмена дозволяє розкошелитися на подібні речі.
Тепер люди починають задумуватися над тим, аби провести торжество водночас і недорого, і оригінально. Щоб і запам’яталось надовго, і гроші цілішими були. Саме тому деякі молодята почали грати весілля в українському стилі, одягаючись у традиційні, на їх думку, народні костюми. Етнографи, звичайно, тихенько посміюються над «шароварним стилем», який далеко не завжди є традиційним для того чи іншого регіону України. Але в цьому випадку думка науковців мало кого цікавить.
А сказавши «а», як відомо, потрібно продовжувати. Тому, згадавши про народне вбрання, осідлавши коней замість джипів і лімузинів, люди згадують і про традиційні весільні атрибути, одним з яких є дивень.
Автору цих рядків уперше довелось побачити дивень на фестивалі «Василівські ночі», який проводив Сергій Горденко. В очі одразу впали довгі очеретини, увінчані виробами з тіста та паперовими прикрасами. Їх продавав гість фестивалю Євген Галій. Женя охоче погодився розповісти про дивень, зроблений руками його мами. За словами Євгена, їх вироби є де в чому унікальними. Чоловік розповів:
— У основному на весіллях використовують дивні довжиною 40-50 сантиметрів. Печуть їх у електричних чи газових духовках. А наші «дивні» сягають у довжину більше метра. І печемо ми їх у справжній українській печі.
Українські печі в Клюсівці, невеличкому населеному пункті на межі Кобеляцького і Царичанського районів, є в кількох оселях. Але більшість людей їх за призначенням не використовують, віддаючи перевагу газовим плитам та електродуховкам. А ось Людмила Галій полюбляє готувати борщ та хліб у справжній печі, небезпідставно вважаючи, що такий спосіб приготування надає стравам незрівнянного смаку.
І ось два роки тому, у 2011-му, знайомі попросили Людмилу Галій випекти для них дивень на весілля. Спочатку жінка відмовилась, адже не знала рецепта цієї випічки. Та знайомі виявились людьми настирливими. Вони знайшли рецепт виготовлення дивня і навіть потрібне борошно. І з того часу Людмила Галій випікає обрядову випічку. Дивні часто замовляють як жителі Царичанського району, так і мешканці сусідніх Кобеляк. Інколи замовлення надходять з Дніпропетровська. Людмила та її син Євген їздять на свята, такі як дні села, по Царичанському, Кобеляцькому і Петриківському районах. Запрошували їх на День міста і в Дніпропетровськ.
— Практично завжди ми торгуємо успішно — хвалиться Євген. — Люди купляють дивні охоче. Для одних це — екзотика, для інших — згадка про дитинство и молодість.
Галії не вважають своє заняття бізнесом у класичному розумінні цього слова. Євген каже:
— Це, скоріше,хобі, яке інколи приносить невеликий заробіток. Для бізнесу потрібно, щоб усе було поставлене на потік, щоб справжній конвеєр працював. А українська піч і конвеєр — поняття несумісні.
Випікання дивня — справа важка і копітка. Навіть борошно для цієї випічки потрібне особливе. Галії купляють продукцію торгової марки «Аміна». Саме вона, на їх думку, ідеально підходить для виготовлення дивня. Дуже важким є процес вимішування тіста. Воно має бути надзвичайно тугим. Потім скручене особливим способом тісто одягають на очеретину і засовують в українську піч. Галії вважають, що їх дивні, які досягають 1 метра 15 сантиметрів, є найбільшими в окрузі.
Безумовно, продукція від Галіїв не на всі 100 відсотків підпадає під класичне визначення «дивень». Радше — це весільне гільце, яке раніше застромляли в коровай. Але з тим, що вона смачна і корисна, сперечатись не доводиться: традиційна українська випічка не передбачає застосування хімічних розпушувачів та покращувачів смаку.
Дивень у весільному обряді
Дивень — обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини.
У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в молодих життя: вдашній — молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували:
Світи, жар, у печі ясно,
Печись, дивень, красно
Гостям — на велике диво,
Молодим - на щастя,
На долю, на свою родину.
Печись, дивень, не схились, не пригори,
Молодим серця та й не зсуши!
