Поштовхом для цієї редакційної статті став випадок на вулиці. Автор заходив до будівлі кобеляцької лікарні. І в дверях ненароком зіштовхнувся з жінкою. На вигляд — не кобеляцька. Ну, можна за цілим рядом ознак (одяг, поведінка, мова) відрізнити корінних кобелячан від гостей міста чи району. Ось і у цьому випадку склалося враження, що жінка до нас приїхала з іншого регіону.
Розминаючись у дверях, ми торкнули один одного руками. Жінка миттєво почала вибачатись на російській мові, автор — на українській. Безумовно, під час випадкового зіткнення ніхто не завдав один одному болю, тим більше — травми. Але вибачення були висловлені, прийняті і люди розійшлися з посмішкою на обличчі.
Чи можна було в цій ситуації повестися інакше? Так. Можна було обізвати один одного образливими словами, вчинити скандал, підняти крик і посваритися. І розійтися не з посмішкою, а з перекошеним від злості обличчям. Вибір є завжди.
Так і в державі. Вона, держава, теж складається із людей та з стосунків між ними. Нині в Україні, в Полтавській області, в районі є актуальною проблема переселенців із Донбасу. І останнім часом з’являється дуже багато інформації про їх нібито неадекватну поведінку. І навіть створюється враження, що це є нічим іншим як дезінформацією, метою якої є вчергове посіяти розбрат між українцями.
Так, вони — вихідці з Донбасу, не такі як мешканці Полтавщини чи Дніпропетровщини. Вони — російськомовні, у них дещо інший світогляд, інші уявлення про стиль і сенс життя. Це — правда і від цього нікуди не подітися.
Але вони теж українці, а передусім — люди. Люди зі своїми недоліками, поганими звичками і хибними уявленнями. А в кого їх немає, оцих перелічених недоліків?
Вони потрапили в біду. Хто в цьому винен — можна сперечатися до безкінечності, обвинувачувати і ненавидіти один одного. Але що це дасть, крім ще більшої ненависті, більшого горя. Злість — не продуктивна, помста — теж. Усі світові релігії про це говорять. А улюблені автором древні китайці у свій час зазначали: «Навіть сердитий кулак не б’є по обличчю, яке посміхається».
Так, нам буде важко з ними, з іншими, по-іншому мислячими українцями. Але ми просто змушені жити з ними спільно, жити в мирі та злагоді. Цьому, безумовно, є альтернатива: ненавидіти і вбивати. І так по колу, і до безкінечності. Точніше, до самознищення.
Який шлях вибирати — справа особиста для всіх і для кожного. Альтернатива є. Так що вибирайте: любити або ненавидіти. Перше — важче, друге — згубне.
