10 серпня між восьмою та дев’ятою годинами вечора до нас надійшло повідомлення, що в селі Лелюхівка прямо біля кафе-бару «Вілла Плаза» стоїть довжелезна колона з військових вантажних автомобілів, яка приїхала зі Львова і прямує в зону АТО. Ми одразу вирушили туди.
Дійсно, колона з сімнадцяти «Уралів», усі на аварійках і з українськими прапорами. Військовий, з яким мали розмову, був родом із міста Яворів Львівської області. Як виявилося, усі хлопці родом із Львівської області. Їдуть уже четвертий день. Довго, але що ж поробиш. Скаржаться на дуже старі автомобілі, які постійно ламаються, через те й відбуваються такі затримки: один автомобіль поламався, а всі його чекають.
Як тільки військові зупинилися на обочині, місцеві жителі Лелюхівки часу драма не гаяли, а почали зносити все, що дома було: картоплю, огірки, помідори… Біля «Уралів» зупинився легковик «Деу Матіз», який проїжджав по дорозі на Кременчук. Його пасажири, дізнавшись, що за військові тут стоять, віддали львів’янам усі кавуни, які везли в машині.
Хлопці, які їхали в колоні, виявилися нещодавно мобілізованими. Вони самі везли гуманітарну допомогу тим, які вже воюють на Сході.
— За Україну дуже переживаємо, болить. Але ж бажання воювати також дуже немає, всі ж за мир. Та обов’язок є обов’язок. Додому, звичайно, хочеться поскорше повернутись, сім’я чекає, дітки. Хочеться, щоб все це пошвидше закінчилось. Але то не від нас усе залежить, а то всьо в Києві рішають. Як ото кажуть, пани чубляться, а батраки страждають. Страшно, важко — але треба, — розповів водій одного з «Уралів», який до призову в армію був будівельником. Поряд з ним сидів його військовий побратим. Той кондиціонери ставив, коли мав змогу носити цивільне.
Скаржаться військові і на ями на дорогах, від яких навіть «Урали» ламаються. Ситуація з дорожним покриттям скрізь одна й та сама: решето. Хлопці мали змогу перевірити це від Львова до Лелюхівки. Вночі колона автомобілів не їде, а зупиняється у різних військових частинах, які трапляються по дорозі. Там хлопці мають змогу перепочити, поїсти і переночувати. Там же і заправляються. Усе по-солдатськи, умови справді армійські, але всі вже звикли.
Протягом цієї коротенької розмови до військових автомобілів все підходили і підходили місцеві жителі, які «засипали» хлопців своєю домашньою гуманітарною допомогою. Водії ж автівок, які проїжджали по дорозі Полтава — Кременчук, привітно сигналили воякам.
Та не тільки добра почерпнули від місцевих приїжджі. Адже так завжди: там, де біле, і чорне зустрічається. Військові розповіли, що до їхніх побратимів, які ремонтують автомобіль у Малому Кобелячку, вже «пристають» місцеві. Довелося відправити на підмогу машину з озброєними вояками. Ми поїхали також. Коли приїхали туди, військові з поламаного автомобіля зустріли нас із пересторогою і спочатку говорили неохоче. Та потім розповіли, що біля їхніх автівок притишила хід «Волга», а з вікон пасажири, які там сиділи, показали воякам середні пальці.
— Треба було їх одразу зупинити і морди понабивати. Ні, ну треба таке! Тут їдемо цілий тиждень, аби захистити від окупантів у тому числі і їх, а вони отаке витворяють! Ну я ту «Волгу» запам’ятав. Як по дорозі зустрінемо — я за себе не відповідаю, — сердився один із вояків.
