Напередодні Дня захисника України до третьокласників Новосанжарського НВК прийшов у гості розвідник Олександр Чубаров. Вони співали для нього пісні та читали віршики, а він розповідав їм про війну на сході.
Раніше зустрічі ветерана зі школярами виглядала наступним чином. До школи приходив старенький сивий дідусь у піджаці із бойовими нагородами. І розповідав учням про бої Другої світової війни. Тепер до шкіл України приходять інші ветерани. Їм самим — заледве за двадцять і вони ще пам’ятають запах лаку із шкільних парт. Але за спиною у кожного з них — місяці й роки новітньої війни, втрачені побратими та біль від отриманих ран. Їх називають учасниками АТО, але насправді це ветерани російсько-української війни. Напередодні Дня захисника України багатьох уже демобілізованих воїнів запросили до шкіл, щоб вони розповіли учням про захист рідної держави.
До третьокласників Новосанжарського НВК у гості приходить розвідник Олександр Чубаров. Він щойно повернувся з десятиденних зборів із 93‑ою бригадою. За плечима має не лише понад рік війни на сході, але й три стрибки з парашутом, а отже — і блакитний берет десантника.
Дітки зустрічають воїна квітами, патріотичними віршами і виконанням Гімну України. Потім притихають і уважно слухають солдата. Олександр Чубаров розповідає їм про особливості служби у військовій розвідці, про «секрети» і «пари», про виходи на територію ворога і вогневі контакти. Розповідає про шестигодинний нічний бій, під час якого втратив першого побратима. Дітки слухають уважно, а потім задають питання. Цікавляться: з якої зброї стріляв боєць, яка техніка є на озброєнні української армії, скільки разом важить бронежилет і боєкомплект воїна. Солдат відповідає, а потім за допомогою проектора демонструє діткам знімки зі своїх воєнних буднів.
Коли розповідь воїна закінчується, його з усіх боків обступають діти. Хтось тягне маленького блокнота, хтось — аркуш із альбома. Кожен хоче отримати «автограф» від справжнього солдата, захисника України. «Вище нас — лише зірки!» — пише Олександр на листочку маленькому третьокласнику. І малює купол парашута й летючу мишу — символ розвідки. «Неможливого не буває!» — залишає настанову маленькій дівчинці. Дітки задоволено посміхаються. І разом із учителями фотографуються з воїном на згадку.
А неподалік інший гурт дітлахів обступає волонтера Євгенію Коношенко. Кілька діток несміливо тягнуть руки, а потім таки наважуються її запитати:
— А це ви нас у дитячому садочку виховували?
Дійсно, раніше Євгенія Коношенко працювала у дитячому садку. А з початком російсько-української війни стала волонтером організації «АТОЛ». І зараз надає емоційну допомогу та підтримку воїнам з усієї України.
З отаких людей і складається збірний образ сучасного захисника України. Воїни, які захищають державу на передньому краю війни. Волонтери, які підтримують їх у тилу. І дітки, які на прикладі цих людей обов’язково виростуть гідними громадянами своєї держави.
