«Відкритий світ» для українців
Олександр Ісип відвідав США вже вдруге за час свого керування містом. Вперше це було десять років тому. У березні 2010 року міський голова Кобеляк був включений до складу української делегації, яка відвідала Сполучені Штати в рамках програми, що має назву «Відкритий світ». Даний проект був схвалений Конгресом ще в далекому 1999 році як можливість новим політичним лідерам, передусім із Росії, відвідати США для навчання. Ідея її створення належить американському вченому Джеймсу Білінгтону та російському академіку, нині покійному Дмитру Лихачову. Хоча програма створювалася виключно для Росії, через кілька років до участі в ній долучилися більшість держав світу, в тому числі й Україна.
Вже близько десятиліття в рамках «Відкритого світу» до США щороку їздять дві сотні українців. В основному — це представники так званого «третього сектору», тобто керівники органів місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, лідери громадських організацій, лікарі, педагоги та журналісти. Для представників державної влади та бізнесменів існують інші програми.
Критерії відбору для потенційних учасників програми досить прості і прозорі. Потрібно належати до вищевказаної соціальної категорії, досягти в своїй діяльності значних успіхів та мати бажання вчитися. Кандидати номінуються виключно різними організаціями, метод самовисунення — виключений. Суттєвою відмінністю «Відкритого світу» від інших програм є необов’язковість знання англійської мови. Всі витрати на авіаперельоти, проживання і навчання в США оплачуються американською стороною, а точніше — фінансуються Конгресом Сполучених Штатів Америки.
Олександр Ісип номінувався на участь у програмі від Асоціації міст України як вже втретє обраний міський голова, що має певні успіхи і заслуги. Цікаво, що далеко не всі українці, які мають право на участь у «Відкритому світі» і навіть отримують до нього запрошення, погоджуються на поїздку у США. При цьому знаходяться десятки варіантів відмовок. Та все ж основна причина одна — звичка до осідлого, незмінного способу та місця життя.
«За десять років у США нічого не змінилось»
До делегації, в складі якої Олександр Ісип відвідав США увійшли 42 чоловіки. В переважній більшості — посадовці органів місцевого самоврядування. Із Борисполя українці рейсом «Люфтганзи» долетіли до Франкфурта. Потім пересіли у «Боїнг» «Американських авіаліній» і цим літаком дістались до Вашингтона. Знову ж літаком добрались до столиці штату Техас міста Даллас.
Взагалі, у США повітряне авіасполучення є найпоширенішим і найрозповсюдженішим. Це зумовлено величезними розмірами країни. А ось залізничний транспорт розвинутий відносно слабо. У всякому випадку, у порівнянні із Європою. Можна сказати, що США, як більш молода держава, просто перестрибнули із коней та бричок в літаки та автомобілі. Проїхати всю Америку можна двома способами — або на власному авто по прекрасних дорогах, або на відмінних літаках. Аеропорти в країні теж чудові. І величезні. У містечку Лонгв’ю, розмірами подібному до Миргорода, літовище більше, аніж у Борисполі.
Два дні учасники української делегації перебували у Вашингтоні, де знайомилися із державним устроєм США та роботою органів виконавчої влади. Там же мали зустрічі із представниками української діаспори та вдовою журналіста Гонгадзе, Мирославою. Взагалі, федеральний Уряд, в тому числі і Президент, в цій країні виконують чітко обмежений об’єм функцій. Оборона, медицина, зовнішня політика, пенсійна система, боротьба із наркотиками та особливо тяжкими злочинами — цим займається федеральна влада. Все інше — прерогатива влади штатів, графств (по нашому — районів) та міст.
Особливий статус має суд — надзвичайно поважний та впливовий інститут влади. Суддів у США вибирають. Там працюють дуже досвідчені та фахові юристи, більшість яких — люди поважного віку. Практично всі судді є дуже багатими людьми, мільйонерами. У них вже все є в цьому житті — гроші, майно, зв’язки у суспільстві. У судді йдуть заради авторитету і поваги, щоб послужити громадянам.
Взагалі, правоохоронна система в США працює, як відлагоджений годинниковий механізм. Покарання за злочин фактично є невідворотнім. Незалежно від матеріального чи соціального статусу порушника. «Садять» всіх. І всі про це знають. Тюрми переповнені. При цьому, до суду доходять 6–8 відсотків справ. Правопорушники охоче йдуть на співпрацю із владою, намагаються домовлятися і визнають свою провину. За це мають можливість розраховувати на пом’якшення покарання. Тому вулиці прибирають і виконують іншу брудну роботу, як правило, громадяни, котрі вчинили незначне правопорушення. Їм пропонують вибір: або величезний штраф, позбавлення волі і оприлюднення їх прізвищ, або примусові роботи. Люди вибирають останнє.
Олександру Ісипу Сполучені Штати нагадали СРСР в його кращі часи. «Десять років я не був в Америці, — говорить кобеляцький міський голова. — І помітив, що там нічого не змінилося. В хорошому сенсі цього слова. Все стабільно, навіть не дивлячись на світову кризу, яка почалася саме із США.
Там, як у колишньому Радянському Союзі, люди мають упевненість у завтрашньому дні. Є робота, є перспектива, зарплати зростають, а ціни знижуються. Один цент як мав свою вагу десять років тому, так і має. Як були «чайові» один долар, так і залишились. Нагадала про СРСР і цінова політика. Так, дитячий одяг в США набагато дешевший, аніж одяг для дорослих. 20–30 років назад так було і у нас».
«Ми вбили Кеннеді, дай Бог «вб’ємо» і Обаму»
Більшість часу перебування в США Олександр Ісип разом із кількома своїми колегами жили і вчилися у штаті Техас. Або «Тексіз», як називають його самі техасці.
Жителі Техасу вельми колоритні люди. Вони ледве не окремою нацією себе вважають. І говорять, що відділившись від інших штатів, входили б до двадцяти найзаможніших і найблагополучніших держав світу. Адже вони, у буквальному розумінні цього виразу, живуть на нафті. «Качалки» по видобуванню вуглеводнів у маленьких містечках стоять прямо у дворах їх жителів. Такий видобуток нафти вважається законним і екологічно безпечним. До речі, про екологію. Американці вважають, що найбільш шкодять довкіллю підприємства целюлозно-паперової та харчопереробної промисловості. На їх думку, вони небезпечніші за хімічні та металургійні комбінати. «Так що, напевне, районні депутати мали рацію, коли не пустили в Кобеляцький район підприємство по виробництву та переробці курчат», — резюмує Олександр Ісип, згадуючи минулорічне протистояння кобеляцьких обранців і представників російського агрохолдингу, котрий планував збудувати під Кобеляками гігантський птахокомплекс.
Майже всі техасці, як нащадки колишніх плантаторів Півдня США, є республіканцями. Багато в чому вони не сприймають політику нинішнього Президента-демократа Обами. Особливо їх обурює його майбутня реформа у сфері медицини, посилення в ній ролі держави. Техасці, як яскраво виражені індивідуалісти, не хочуть сплачувати збільшені податки і страховки на медицину за себе і ще за когось. І навіть дозволяють собі з цього приводу дуже сміливі жарти. Говорять: «Ми тут у себе (в Даласі) вбили Кеннеді, дай Бог «вб’ємо» і Обаму». Хоча, звичайно, всі розуміють, що це жарти, нехай і неоднозначні. А «вбивство» мається на увазі суто політичне.
Як нащадки ковбоїв і плантаторів, техасці люблять носити колоритний одяг. Навіть конгресмени і сенатори можуть прийти на роботу, одягнуті у джинсові костюми та крислаті ковбойські капелюхи. Ще однією специфікою Техасу є величезна кількість зброї в приватних руках та вміння нею користуватися. На багатьох приватних будинках є зображення револьвера і напис: «Тут в службу 911 не дзвонять». Це своєрідне попередження для грабіжників, що по них будуть стріляти. І стріляють та вбивають регулярно. І не несуть за це ніякого покарання. Адже приватна власність для американців є священною. Як і їх приватне життя. А ось життя суспільне є надзвичайно відкритим, прозорим і демократичним. Аж до сміливих жартів на адресу Президента.
Міським господарством у США управляють найняті менеджери
Як вже говорилося вище, кобеляцький міський голова та його колеги їздили в США вчитися. Вчитися, як за океаном розвивають малий бізнес. Цю науку Олександр Ісип та його колеги Володимир Плетюк, Леонід Кітчатий, Петро Шкутяк і Володимир Глушко освоювали у невеличких містечках Лонгв’ю, Холсвіль та Кілгор. Їх розселили у приватних оселях. Українці жили разом з американцями, котрі на добровільних засадах згодилися розмістити у себе іноземців. Олександр Ісип та Петро Шкутяк із Івано-Франківщини жили в родині Біла та Сандри Расселів. Біл у свій час написав бухгалтерську програму по розвитку малого бізнесу. І розбагатів, продавши її. Гроші за свою працю отримує й до цього часу, вже й пенсію маючи. Дружина теж пенсіонер, але працює, надаючи консультаційні послуги дрібним бізнесменам.
Малим бізнесом у США вважається підприємство, на якому працює від одного до п’ятисот чоловік. Їм держава допомагає, великому бізнесу — ні. У США бюджети формуються, на відміну від України, знизу-вгору. Грошей у міст та районів більше, аніж достатньо. А головним завданням місцевої влади є турбота про те, щоб коштів було ще більше, а також пошуки надійних партнерів, з якими можна заключати контракти на обслуговування інфраструктури того чи іншого населеного пункту. Власне, місту належить лише аналог українських «Водоканалів» та пожежна частина. Всі інші послуги надають приватні фірми по контракту. Вони косять бур’яни, вивозять сміття, облаштовують дороги і тротуари. Та й взагалі, всі виконавчі функції в місті покладені на найнятого менеджера. Найчастіше — це фахівець, запрошений з іншого населеного пункту. В США розуміють, що меру та депутатам можуть заважати ефективно виконувати свої обов’язки якісь родинні, кланові та інші зобов’язання та умовності. А чужинець-професіонал виконує свою роботу безпристрасно. Зарплатня такого менеджера у кілька разів більша, аніж у мера. Останній працює із депутатами, число яких не перевищує десяти, незалежно від розміру населеного пункту. Депутати за свою діяльність теж отримують зарплату, хоча це й не є їх основним місцем роботи. Цікаво, що ті дії, які в Україні вважаються незаконними і навіть злочинними, в США є нормою. «Скажімо, федеральний Уряд за свої кошти придбав для Лонгв’ю кілька автобусів, — розповідає Олександр Ісип. — А мер та депутати взяли й передали їх в роботу приватній фірмі. У нас це — корупція, у них — суверенне право мерії».
Те, що влада робить для малого бізнесу, є для українців фантастикою. Як для нашої влади, так і для підприємців. Мерія будує дороги, будівлі, інші комунікації і запрошує туди, «на все готове», бізнесменів. Аби лише працювали, аби створювали робочі місця. Основний критерій ефективності бізнесу — це кількість створених робочих місць. І аж ніяк не кількість «вичавлених» державою податків.
Американські підприємства не перевіряють ні податківці, ні санітарні служби, ні пожежні. Там вважають, що підприємець сам знає скільки йому потрібно вогнегасників і в яких умовах готувати страви в кафе. Якщо ж його підприємство згорить, то він збанкрутує, якщо там хтось загине — бізнесмена ув’язнять.
Борщ не викликав захвату в американців
В один із останніх днів перебування української делегації в Лонгв’ю наші земляки вирішили пригостити господарів стравами національної кухні. Звичайно, представники суто чоловічої делегації не змогли «сяйнути» кулінарними шедеврами. Але плов, драники і борщ приготували. Та особливого захвату українська кухня у американців не викликала. «У всякому випадку, рецептів приготування борщу вони не просили, хоча й досьорбали його до дна, — сміється Олександр Ісип. — Самі ж вони там, в Техасі, віддають перевагу кухні мексиканській. Ми теж ці страви їли, все сподобалось. Крім перцю чілі і соусів з нього. То жах якийсь».
Звичайно, у багатьох читачів виникнуть запитання: «Навіщо все це? Навіщо американці витрачають мільйони доларів на організацію подібних поїздок? Чому вони можуть навчити українців і, навпаки — навчитись у нас?»
Були ці питання задані і кобеляцькому міському голові. Він відповів: «Я, наприклад, в Америці в черговий раз впевнився, що кобеляцька міська рада проводить сучасну прогресивну політику. Ми теж намагаємось якомога більше послуг отримувати від приватних підприємців по контракту. Це дешевше і ефективніше, аніж утримувати громіздкі комунальні служби». Американці ж, в свою чергу, вчаться у європейців, зокрема і в українців, жити в колективі, переймають традиції народів із більш давньою, аніж у них, історією.
Також Олександр Ісип зробив із поїздки в США висновок про те, що по рівню матеріального достатку ми не зрівняємося з американцями ніколи. І не тому, що українці гірші чи дурніші. Просто вони — інші, з іншою ідеологією, традиціями, життєвими цінностями. Але це не повинно заважати кожному мешканцю міста чи села жити в щасливій і заможній Україні.
