Минулого понеділка в залі засідань Кобеляцької міської ради пройшла зустріч присвячена 22-річниці з Дня проголошення Декларації про державний суверенітет України.
Об 11 годині ранку в залі засідань зібралося всього дев’ятеро чоловік. Серед них члени політичних партій, вчитель історії Анатолій Сагайдачний, Борис Попруга, директор Кобеляцького державного меморіального музею Микола Скляренко та представники молоді. Розпочав обговорення Анатолій Сагайдачний. Він провів детальний екскурс в історію протягом якого повідомив, що Декларація приймалася в роки розвалу СРСР, а саме 16 липня 1990 року. З його слів, Декларація фактично була програмою побудови незалежної країни. Вона дала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Вона також проголошувала економічну незалежність України, визнавала самостійність держави у вирішенні питань науки, освіти, культурного та духовного розвитку нації.
Далі до слова запросили Бориса Попругу. Він висловив свою точку зору.
— У той час, коли приймали Декларацію, я був у Києві і став свідком тих подій. Та вже тоді навколо неї було багато романтизму — каже Борис Савович. — До речі, Верховна Рада на той час була набагато патріотичнішою, аніж сьогодні. Та історично вийшло так, що воювали за свою державу одні люди, а прийшли до влади зовсім інші. Та й світ сьогодні став іншим, ніж двадцять років тому. Ви подивіться, що ми їмо! Одні штучні продукти. Колись була одна аптека і в ній людей не було майже ніколи, а сьогодні десять аптек і в кожній постійні черги. Зараз кількість безробітних зростає на рівні з кількістю мільярдерів. Наведу приклад, якщо в хаті в людини безпорядок, то винен не будинок, а сама людина. Отак і в державі, не в Україні погано, а господарі винні в ситуації, яка склалася сьогодні.
Далі запросили до слова представника молоді, котрий назвався Ярославом. На його думку, Україна зараз немає своєї незалежності.
— Мовою рідною не говоримо, традицій не дотримуємось, музику слухаємо закордонну, все чуже, — каже він. — Де ж незалежність? Вибори — це не гарант захисту прав молоді, тому нам не обов’язково на них йти. Ми захищаємо свої права і так, без народних обранців.
Та Михайло Самойленко заперечив молодому чоловіку. Мовляв, кожен депутат Верховної Ради представляє мінімум триста тисяч людей. І саме він може допомогти своїм обранцям.
Зрештою, після дискусії, гадаємо, кожен залишився при своїй думці, яка за одну годину не змінилася.
