Наш місцевий депутат Верховної Ради України Андрій Река, зустрічаючись із виборцями, любить підкреслювати: «Зараз у парламенті 80 відсотків патріотів». Не знаю, як у кого, а у автора цих рядків і в багатьох інших людей така заява особливого ентузіазму не викликає. Більше того, навіть якась тривога за долю України з’являється. Знаєте, як у Ремарка в «Поверненні»: «Нас просто зрадили. Говорилось «вітчизна», а малась на увазі жадоба влади й бійня між купкою марнославних дипломатів і князів. Говорилось «нація», а малась на увазі сверблячка діяльності у панів-генералів, котрі залишились без діла… Слово «патріотизм» вони нафарширували своїми фантазіями, бажанням слави, своєю недоумкуватістю і жадобою торгашів, а нам подали його як сяючий ідеал».
Так писав Еріх-Марія Ремарк, німець, класик світової літератури, який належав, поряд із Хемінгуеєм, до так званого «втраченого покоління». Ремарк знав, про що пише. Він сам провів кілька років у окопах Першої світової війни. Раджу почитати. Особливо актуально — «На західному фронті без змін». Особливо про те, як вмирають солдати. Особливо тим патріотам, котрі розпинаються про війну до переможного кінця, точно знаючи, що їх не мобілізують.
Та справа не лише в Ремарку. Його ніколи не любили, ба, навіть ненавиділи та висміювали патріоти, нацисти і комуністи. Справа в дещо іншому.
От, як ви думаєте, скільки хвилин чи секунд у ринзі протримається нетренований патріот в бою із професійним боксером, чемпіоном рівня Василя Ломаченка? А до кого ви ляжете на операційний стіл: до знаменитого хірурга із блискучою практикою чи до патріота-коновала? Вибір — за вами. Тобто, мова йде про те, що в сучасній Україні псевдопатріотизмом заміняють відсутність елементарних професійних знань. І саме відсутність належної професійності у політиків, бізнесменів, чиновників, журналістів породжує корупцію і всі інші, більші чи менші, біди українців.
А тепер — про калькулятор. Історія із власного життя. Полтава. 19 лютого 2015-го року. Автосалон «Форд». Цінник на автомобілі моделі «Фієста» (дизель 1,5). Саме такий автор купив у 2013-му році за 139500 (курс гривні до долара — 8 до 1). 19-го лютого така ж машина коштує вже 360000 (курс гривні до долара — 27 до 1). Беру в руки калькулятор і отримую результат. 2013-ий рік — «Фієста» у Полтаві коштує 17437,5 у. о., 2015-ий — 13333 у. о.
Заходжу в хороше кафе. Чашка кави як у 2013-му, так і в 2015-му коштує 12 гривень. У доларах, відповідно, 1,5 проти 44 центів. Звідси запитання: громадянам якої держави стало жити в Україні краще?
Хтось із економістів-патріотів зауважить, що автор проводить некоректні розрахунки. Мовляв, у євро різниця цін не така відчутна. Рахував і в євро. Трішки легше виходить, але не набагато. А ось вам ще одна задачка. Зараз середня вартість паю у Комендантівський сільській раді становлять 26700 гривень. У доларах США — 834. Повертаємось до 2013-го, тоді земля була дешевша відсотків на 20. Ну, нехай буде 21360. Ділимо на вісім. Виходить 2670. 2670 проти 834. Так кому краще в Україні зажилось, для кого земля доступнішою стала?
Патріоти дорікнуть: що ти все на гроші переводиш, ти так і Батьківщину продасиш. Ні, шановні, купівлю-продаж не я оформлятиму. А якщо не брати в руки калькулятор і не рахувати, то в 2015-му ми можемо отримати наступну картину. …Над згарищами Донецька і Луганська майорять поодинокі жовто-блакитні прапорці. Сотні тисяч жертв, долар — по 200, бензин — по 190. Землі орють кіньми, а пшеницю жнуть серпами. Усім відомі персонажі «сєня» та «бєня» за залишки «недопиляного» бюджету «мутять» стінку між Київською і Полтавською областями…
І останнє. Звертаюся до знайомих мені людей, які їздили на Майдан, які вірили і вірять у зміни на краще. Повірте, я не насміхаюсь над вами. Адже бачу ваші очі, чую розпач у голосах. Але й пам’ятаю фразу, яку нещодавно почув від голови райради Василя Мирошнеченка: «Ну, а що ми зробимо? Ми — заручники ситуації!»
А ось тут — ні. Ви не заручники, а учасники ситуації. Кажете, нічого зробити не можете, а Майдан-3 не потрібен. Безумовно, не потрібен. Уже домайданувалися. Але ж чого ви не зберетесь на сесію, не приймете сердиту резолюцію із вимогами до Президента, до Прем’єра. Чому не вимагаєте припинення безглуздої війни, установлення потижневого графіку реформ, цілодобової роботи «патріотів» із Верховної Ради? Де спалені в знак протесту партійні квитки однопартійців «блястящего» прем’єра? Нічого не вийде? Смішно, скажете. А ви пробували? Ні? Так тоді вас усе влаштовує.
