Процес об’єднання громад у Кобеляцькому районі, м’яко кажучи, пробуксовує.
У вівторок в Кунівці відбулася сходка, на якій представники кобеляцької та кунівської громад мали обговорити перспективу об’єднання. Не дивлячись на те, що напередодні в селі були розклеєні оголошення, людей зібралось дуже мало. Кобеляки представляли міський голова Олександр Ісип, секретар міськради Сергій Галушко, депутат Сергій Арісов, члени міськвиконкому Сергій Зінченко та Іван Дяченко. На зустріч із ними прийшли двадцять жителів Кунівки. Їх очолював місцевий сільський голова Віктор Варава.
Олександр Ісип розповів про потенційні плюси та мінуси об’єднання. До плюсів він зарахував збільшення фінансування на розвиток Кунівки та інших сіл, можливість вирішувати питання фінансування всіх можливих місцевих проектів напряму, без зайвих бюрократичних узгоджень із районною, а то й обласною владою. До мінусів — те, що саме керівникам об’єднаної громади доведеться приймати непопулярні рішення, скажімо, таке, як закриття школи.
Щодо районного рівня влади Ісип запитав у присутніх:
— Коли ви в останній раз зверталися за допомогою чи якоюсь довідкою у районну раду?
Виникла пауза. Потім одна жінка сказала:
— Та ніколи.
— То навіщо вона потрібна? — задав риторичне питання міський голова.
Також Ісип оголосив:
— Знаю, що чимало жителів Кунівки бояться звалища. Ніби одразу після об’єднання тут створять полігон для утилізації відходів. Офіційно заявляю, що цього не буде. Ми плануємо створити на місці колишнього асфальтного заводу, що на «сухинівському» повороті, сортувальну станцію з утилізації сміття.
Думку частини кунівської громади озвучив Віктор Варава. Він сказав:
— Чесно кажучи, люди бояться об’єднання. У них немає інформації. Кажуть, що потрібно почекати і подивитись, як буде в тих громадах, які об’єднаються.
Якогось рішення сходка не приймала.
Прощаючись, Олександр Ісип наголосив:
— Ми нікого не силуємо. Відмовите — сприймемо це спокійно. Але завжди виграє той, хто першим включається в процес.
….А біличани їздили в Червоні Квіти
Одним із учасників процесу об’єднання громад є й Білицька селищна рада. Її депутати прийняли відповідне рішення і надіслали пропозиції створити об’єднану громаду в сусідні Червоноквітівську, Жуківську та Кунівську сільські ради. А в четвер біличан запросили на сесію у Червоні Квіти, де тамтешні депутати мали дати відповідь сусідам.
Редакції про перебіг засідання розповіла секретар Білицької селищної ради Наталія Левонтівцева. Вона повідомила, що в Червоні Квіти з Біликів їздила ціла делегація. До її складу, окрім самої Наталії Іванівни, увійшли заступник селищного голови Юрій Латиш та депутати Тетяна Кіщенко і Олег Бакаєнко.
Як розповіла Наталія Левонтівцева, біличан у Червоних Квітах зустріли привітно. Та не менш привітно відмовили в об’єднанні. Один із аргументів відмови: побоювання з приводу того, що на території сільради створять білицьке звалище. Крім того, червоноквітівські депутати вважають, що їх сільрада є самодостатньою і зможе забезпечити своїх жителів необхідними послугами.
Бутенки боряться, Дашківка й Озера чекають і сумніваються
Між тим, ситуація із об’єднанням громад отримує свій розвиток і в Бутенках, Дашківці та Озерах, котрі потенційно теж можуть стати центрами громад. Щоправда, тамтешні керівники демонструють різний рівень активності. Одним із найактивніших є бутенківський сільський голова Микола Скрильник. Як відомо, Бутенки (із незрозумілих причин) не потрапили в перелік центрів майбутніх громад. І Микола Скрильник вирішив поборотися за «місце під сонцем» для свого села. Депутати зібрались на сесію і вирішили розпочати процес об’єднання, надіславши відповідні листи в сусідні сільські ради. Теоретично, Бутенки можуть створити громаду разом із жителями Дрижиногреблянської і Марківської сільрад, а також із сусідами з Новосанжарського та Козельщинського районів. І зараз Микола Скрильник має вирішити одну проблему: добитися, щоб влада вищого рівня визнала Бутенки центром майбутньої громади. Для цього Микола Володимирович уже підготував необхідне документальне обґрунтування. І зараз «оббиває» пороги кабінетів у Полтаві, аби досягти поставленої мети. 5-го травня мала відбутися зустріч сільського голови з кимось із перших осіб Полтавської ОДА. Але її перенесли. Потрібно відзначити, що шанси створити Бутенківську громаду є. І вони достатньо високі. Адже в селі є необхідна інфраструктура, а в Бутенківській та сусідніх сільських радах — достатня кількість жителів.
Олександр Калантиря, дашківський сільський голова, розповів про своє бачення ситуації з об’єднанням громад. Олександр Іванович не приховує, що насторожено ставиться до намірів влади. Він говорить:
— У цілому, ідея правильна. Більше того, ми ще до прийняття цього закону робили певні кроки щодо об’єднання громад. Так у нашу дашківську школу їздять навчатися діти навіть із деяких сіл Царичанського району. Та надто багато у намірах влади незрозумілого і непослідовного. От, скажімо, у свій час ми багато вклали в інфраструктуру нашої школи, дитсадка, ФАПу в Ревущино. Робили ремонти, будували топкові. А потім у нас усе це забрали. Ось і у 2014-му році сільські ради позбавили права утримувати дитсадки. Це якась централізація, а не децентралізація. Є ще один нюанс. Нібито на нашій базі хочуть створити такий собі міні-район, щоб усі послуги людям надавали в Дашківці, а не у Кобеляках. Задум ніби й добрий. Але ж… Приміщення ми знайдемо. Та в них ще потрібно вкласти кошти. Чи їх дадуть? Це — перше. Друге — кадри. Кобелячани навряд чи поїдуть працювати у Дашківку. Ми то знайдемо й своїх людей. Але ж їх потрібно навчити. А це, знову ж, — час і кошти. І ясності немає в жодному з цих питань. А я повинен їхати у сусідні сільради, йти до своїх людей і щось їм обіцяти. А якщо держава не виконає своїх обіцянок? Люди ж назвуть брехуном мене, а не чиновника з Києва. А я не хочу відчувати себе брехуном. Так що, сесію ми провели, листи до сусідів розсилаємо. Але впевненості немає.
Схожа точка зору і у озерянського сільського голови Надії Синяговської. Крім того, у Озерах є ще один нюанс. Голова розповіла:
— Ми теж провели сесію і підготували листи до сусідніх сільрад. Я навіть їздила у Комендантівку, Григоро-Бригадирівку, зустрічалась із керівниками, із простими жителями. А вони говорять, що їм вигідніше об’єднуватись із Комсомольськом, який є багатшим за Озера. Озеряни то підтримують ідею, щоб центр громади був у нашому селі, а ось світлогірці — проти. А інші, як я вже говорила, взагалі дивляться в бік Комсомольська. Так що, складно все це і неоднозначно.
Ось така ситуація на сьогоднішній день. І навряд чи вона кардинально зміниться у найближчі тижні, а то й місяці.
