На святі Івана Купала в Кунцевому директор Будинку культури був босим, а глядацька зала не вмістила усіх бажаючих.
Якось непомітно Кунцеве знову навчилося святкувати. Якщо раніше місцевий Будинок культури міг стояти зачиненим місяцями, то тепер і на великі, і на маленькі свята тут — яблукам ніде падати. Ось і на Івана Купала потрапити у глядацьку залу пощастило не всім. Частині глядачів довелося спостерігати за сценою з коридора. Схоже було, що мало не кожен мешканець Кунцевого (а ще — Вісичів, Ганжів та Балівки) вирішив цього дня відвідати клуб. Подібний ажіотаж можна було пояснити, адже на купальське свято у клубі не просто давали концерт, а влаштовували не більше, не менше — музичну виставу. Або мюзикл, якщо «по-модньому».
Тобто, на сцені говорили, танцювали і періодично співали місцеві самодіяльні артисти. Для глядачів кожен із них близький і цікавий не лише своєю акторською грою та співочим талантом, а й тим, що кожного із них більшість щодня зустрічає у повсякденному житті. Це на сцені вона — сільська красуня, яка закохалася у вродливого парубка. А у житті — дівчинка Іра, яку більшість присутніх у залі бабусь і дідусів бачили ще немовлятком у колисці. І з такою ж радістю ті ж бабусі та дідусі придивлялися та прислухалися до своїх однолітків, які виконували різні ролі на сцені.
— А де ж та Марія? А — он! Ти бач, як співає! От молодець! А ти ж чого не пішла? І у тебе ж голос є!
Відбуваються на сцені і незвичайні перевтілення. Якщо у житті Михайло Іванцов — директор Кунцівського клубу, який за короткий час і хор зібрав, і взагалі самодіяльність у селі відродив, то на сцені він — нещасливий парубок, який не може піти гуляти, тому що не має… чобіт. Босому Михайлу, який би «погуляв, але ні чобіт, ані халяв», аплодують найдовше. Напевно, зі співчуття.
Сцена і реальне життя часом переплітаються. Так, герої вистави, які на вечорницях вирішують поїсти вареників, щедро діляться ними і з глядачами у залі. Це додає мюзиклу, скажімо так, окремої смачної привабливості.
Закінчується все добре. Артисти спільно виконують фінальну пісню, глядачі їм щиро і довго аплодують. А потім окремо дякують Валентині Вісич, автору і натхненниці всього цього музичного дійства. Уже на вулиці, коли всі численні глядачі виходять-таки з глядацької зали, вони ще раз дякують артистам за отримане задоволення і фотографуються на згадку з ними, ніби зі столичними зірками.
Далі свято переміщається під відкрите небо, на площу перед сільською радою. Там кунчан вітає сільський голова Людмила Мокляк, вручають подарунки усім Іванам, визначають власницю найкрасивішого вінка та, звичайно ж, палять традиційне купальське вогнище. Далі відбуваються народні гуляння з усіма відповідними атрибутами: від смажених шашликів та оковитої до запальної дискотеки до половини ночі. І хоч разом із кунчанами на площі у центрі села сумлінно чергують двоє поліцейських, проте купальське свято у Кунцевому минає без пригод і залишає тільки приємні спогади.
