У рідного для мене містечка Кобеляки є так звані міста-побратими. У свій час це був такий собі тренд. Кожне поважаюче себе місто, а то й село, «браталося» зі схожими за чисельністю населення та територією населеними пунктами в якійсь із європейських країн.
Кобеляки у свій час побраталися з німецьким Зінгеном, польським Неполоміце, болгарським Стражиця.
Хоча, на мою суб’єктивну думку, найбільше спільного в Кобеляк не з європейськими містечками, а із азійськими селами. Наприклад, із селом Коггала, що на Шрі-Ланці.
Чотири роки тому довелося побувати в названій вище Коггалі. Цей населений пункт важко назвати якимось визнаним туристичним центром навіть місцевого масштабу. Відоме воно хіба що найбільшим і найбезлюднішим на Шрі-Ланці піщаним пляжем.
Ну, якраз такого відпочинку, такої мандрівки чотири роки тому і хотілося. Щоб було поменше туристів, без показного лоску і замилювання очей. Взагалі, це дуже цікаво, вивчати чужу країну через подорожі маленькими містечками і селами. Тобто бачити її такою, яка вона є насправді, а не в рекламних туристичних буклетах чи відеороликах.
Коггала — якраз саме для таких мандрівок. Піщаний пляж, на якому потрібно йти кілометр, щоб побачити іншу людину, бурхливий Індійський океан, джунглі практично за порогом, кобри на вулицях села і варани замість котів на дахах будинків.
І от одного разу, лежачи на пляжі, помітив пару десятків людей, які повільно йшли по ньому вздовж океану. А коли вони підійшли ближче, то стало помітно, що в руках усі ці люди явно європейської зовнішності тримають мішки. І збирають туди сміття, яке океан викинув на берег.
За допомогою своєї далеко не блискучої англійської все ж вдалося дізнатися, що це волонтери із європейських країн. Вони ходять по берегу і збирають сміття.
Тому що місцевий ланкійський люд вирішує проблеми із побутовими відходами досить просто — сміття несуть або в джунглі, або із човнів висипають прямо в океан. Але хвилі виносять частину того непотребу прямо на прекрасні пляжі. А потім приїжджають «дурнуваті» європейці і збирають ланкійське сміття. Ну, в більш-менш «розкручених» курортах це робить обслуговуючий персонал, а в селах на кшталт Коггали — приїжджі волонтери.
А місцеві тим часом несуть у джунглі, викидають у океан, кидають обгортки від цукерок чи пластикові кульки прямо собі під ноги.
Кобелячани, вам це нічого і нікого не нагадує?
...а так у Кобеляках. Знайдіть різницю
От тільки європейці до нас не приїдуть і розбирати сотні гнидників, створених місцевим людом, не будуть. Бо ми ж самі нібито Європа. І величезного океану, куди можна сховати бур’яни з городів, поліетиленові пакети, свинячий чи кролячий послід і багато-багато іншого сміття в Кобеляках немає.
У мене завжди всі оті волання-побажання, що ми «хочемо зарплату чи пенсію в тисячу євриків», «чисті річечки і вулички», «шоб був порядок», «шоб при власті не крали», викликають саркастичну посмішку.
Як у Європі хочете? Так і я хочу. І щоб не крали чиновники хочу. І щоб містечка й села були чистенькі. І довкілля щоб було безпечне.
Але ж... Але за все оте «як у Європі» потрібно платити із власної кишені і думати власною головою, а не серцем та іншим лівером.
Ну, «про думати» давайте залишимо для якоїсь іншої редакційної. Зараз зупинимось на «платити».
Так от, у Європі кожен житель, не дивлячись на те, які в нього заслуги перед «родіной», чи то він «всю жизнь пропахав», чи взагалі ветеран Куліковської битви, будучи спійманим на несанкціонованому вивезенні сміття, заплатить величезний штраф у тисячах омріяних українцями євро.
У Європі ніхто, навіть самий заслужений і почесний громадянин міста чи села, не має права без дозволу влади посадити за межами свого двору вишеньку, черешеньку, каштанчик чи кленочок. Чому? Та тому що вивозити листя з-під вишеньки-черешеньки дуже дорого. І хаотичні насадження порушують не лише правила благоустрою, а й Правила дорожнього руху. Адже через дерева і кущі, бездумно натикані «хазяїнами», неможливо без ризику виїхати із вулиці чи провулочка. Не видно ж нічого!
А якщо європейський ґазда таки надумає садити вишеньку-черешеньку, то він знає, що за це заплатить податок. Так, за кожне деревце заплатить.
А ще європейці платять податки за собачок і котиків. І дозволи на те, щоб їх завести, отримують. І вакцинують їх в обов’язковому порядку. А не зробиш — штраф у тисячі євро. Тому й не заводять котиків-собачок, щоб погратися. У результаті — не викидають їх на вулиці тисячами. Бо, по-перше, вже заплатили податки, по-друге, якщо викинуть, то заплатять ще й штраф, адже кожен котик чи собачка зареєстровані. І їх «хазяїна», який погрався і викинув, знайдуть і покарають.
Я вам більше скажу. В Україні теж є подібні правила. Їх ще з часів колишнього Радянського Союзу ніхто не відміняв. І гній та гілля на вулиці виносити не можна. І дерева садити за дворами не можна. А якщо влада і садить дерева, то чітко визначених порід. І листя із парків та скверів вигрібати не можна. Усе це є. Просто не діє.
А діє в нас така собі неформальна угода між громадянами і владою. Влада дозволяє громадянам «ср..ти» на вулицях, а громадяни хоча й бурчать, але дозволяють владі красти.
Чи не так, земляки когальчани? Ой, кобелячани.
