У Кобеляках 20 серпня відзначили сторіччя з дня народження Ніни Уварової-Латинської, хореографа, яка зробила величезний внесок у розвиток художньої самодіяльності на теренах колишнього Кобеляцького району.
Ініціатором відзначення і організатором заходу виступив Леонід Митько, голова громадських організацій «Літератор», «Краєзнавець» та «Кобеляцьке земляцтво».
Варто дивуватися із того факту, що в Леоніда Борисовича вистачає часу, сил і натхнення, аби опікуватися одразу кількома громадськими організаціями культурно-просвітницького спрямування та організовувати чисельні мистецькі заходи. Це досить складне завдання навіть у мирний час. Не кажучи вже про воєнне сьогодення.
Та не дивлячись на всі труднощі, культурно-мистецьке життя в Кобеляцькій громаді продовжується. І не в останню чергу завдяки таким людям, як Митько.
От і 20 серпня зусиллями Леоніда Митька в Кобеляках у клубі «Фабрика» відбувся творчий вечір пам’яті Ніни Уварової-Латинської під назвою «Життя — танець, танець — це життя».
Логічно, що на заклик Митька відгукнувся Максим Якименко, який протягом двох останніх років дуже багато зробив для того, аби місцева та приїжджа дітвора долучалися до мистецтва танцю.
Окрім власне танцювальної частини багато часу на заході приділили і спогадам про те, як розвивалася художня самодіяльність у Кобеляках за часів, коли тут жила і працювала Ніна Уварова.
Так, в режимі відеоконференції перед присутніми виступив народний артист України, який багато років керував Полтавською обласною філармонією Герман Юрченко. Він лише по стану здоров’я не зміг приїхати в Кобеляки.
Юрченко назвав Ніну Уварову «по народному шляхетною». За його словами, в мистецтві хореографії Ніна Миколаївна знайшла і себе. і Бога одночасно.
Кобеляцький період у житті Ніни Уварової (коротка довідка)
У 1946 році Ніна Уварова, тоді балетмейстер узбецького танцювального ансамблю «Жінхоранс», отримує несподівану пропозицію від директора Кобеляцького районного Будинку культури Снігурова створити власний колектив. Після недовгих вагань Ніна Миколаївна виїхала до Кобеляк. У цьому місті їй судилося прожити 27 років, створити власний колектив — ансамбль народного танцю «Барвінок», утвердитися професійно, набути всеукраїнської слави та визнання.
У скрутних побутових умовах тривали перші репетиції 8 учасників танцювального гуртка в пошкодженому війною районному клубі. Ні керівник колективу, ні майбутні артисти не отримували за це ніякої грошової винагороди. Але запальний ентузіазм балетмейстера з Полтави створив диво — до клубу після роботи почали приходити втомлені люди, щоб навчитися танцювати. Поступово в місті сформувався мистецький колектив, що мав відпрацьований репертуар і професійний досвід. У цей час Ніна Миколаївна вирішує спрямувати діяльність ансамблю в напрямку дослідження, відтворення і популяризації місцевого танцювального фольклору. Хореограф «Барвінку» розпочинає активну збиральницьку роботу. У свої вихідні дні вона, разом з учасниками ансамблю, подорожує селами Кобеляцького району. Пригадуючи ці етнографічні експедиції, хореограф розповідала, як у селі Перегонівка зі слів 83‑річної жінки Є. П. Шабельник їй пощастило записати півсотню народних пісень і майже 2 десятки нових колін і рухів. За словами сестри хореографа «Барвінку» А. Проскурні, період кінця 1960‑х – початку 1970‑х рр. у житті Ніни Миколаївни відзначався титанічною працею «на самовіддачу, навіть на самопожертву». Але Ніна Миколаївна Уварова-Латинська завжди пригадувала ці роки, як найкращі в житті.
Усього до репертуару «Барвінку» увійшли 13 народних танців Полтавщини, серед яких: «Краснянська полька» (село Красне Кобеляцького р-ну), «Коша» (село Суха Маячка Кобеляцького р-ну), «Василечки» (село Василівка Кобеляцького р-ну), «Кружало» (село Перегонівка Кобеляцького р-ну), «Чорбівські підківки» (село Чобрівка Кобеляцького р-ну), «Зубок» (село Чернечий Яр Диканського р-ну) та інші. Твори «Коша», «Сито» і «Кружало» увійшли до збірки «Танці Полтавщини» за редакцією професора К. Ю. Василенка.
Видатний український хореограф П. П. Вірський під час республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва в Києві у 1967 році ознайомився з творами ансамблю, а потім сказав Ніні Миколаївні: «… Великі справи робите. Моя вам порада: коли працюєте над танцем, вишукуйте, нікуди в сторону не розпиляйте себе. Ваші танці такі барвисті, соковиті, різні. Немає жодного повтору».
На творчому вечорі зі спогадами про роботу та досягнення Ніни Уварової виступили Павло Різун, Любов Рибалко, Володимир Ломов, Надія Олійник, Олексій Зінченко, Валерій Попов. Усі вони в різні часи навчалися мистецтву танцю під керівництвом видатного хореографа Уварової.
Обов’язково потрібно нагадати, що саме завдяки її сподвижницькій роботі кобеляцький ансамбль танцю «Барвінок» отримав звання народного. А танці Уварової показували по всьому світу такі знамениті колективи, як хореографічна група хору імені Верьовки та полтавський хор «Калина».
