Події, які нині відбуваються в Кобеляцькому міському ліцеї №2, уже давно вийшли за межі суто шкільних. Адже за їх розвитком, завдяки активному поширенню інформації учасниками внутрішньо шкільного конфлікту, із цікавістю спостерігає вся Кобеляцька громада. Можливо, і вся Україна. Адже Інтернет не знає географічних меж.
Чим усе це закінчиться остаточно, нині спрогнозувати досить важко. Адже конфліктна ситуація зараз перебуває в своїй активній фазі, котра неминуче буде вирішуватися в судовому порядку. Причому, справа може дійти навіть до кримінальної відповідальності керівництва навчального закладу.
Та вже зараз можна говорити про те, що ситуація, що виникла в міському ліцеї, може і має стати хорошим уроком як для її учасників, так і для сторонніх спостерігачів.
Один із мимовільних учасників, точніше, свідків події свої висновки із «шкільного уроку» вже зробив.
Мова йде про автора цих рядків. Справа в тому, що під час написання однієї із статей на тему трудового спору між директором ліцею № 2 Поліною Тараненко та завучем Тамілою Шарою-Махно, автор допустив досить серйозну помилку.
На неї одразу вказали кілька читачів «ЕХО» в своїх коментарях. Вони розкритикували автора за однозначну підтримку адміністрації школи, допущену в статті під назвою «Суддя Омельченко повернула на роботу Тамілу Шару-Махно».
Довелося навіть відповідати коментаторам. Мовляв, вони неправильно зрозуміли авторський текст. А потім, взяв і сам ще раз перечитав публікацію. І дійсно, помилка, яка призвела до неправильного розуміння тексту, є.
Мова йде про частину статті, котра розміщена після підзаголовку «Директор школи розчарована рішенням судді Омельченко».
У цій частині наведений коментар директора закладу Поліни Тараненко. А після нього — підпис «Ігор Філоненко». І все. А це дало підстави читачам розуміти коментар директора як авторський текст журналіста. А потрібно було всього-на-всього додати ще кілька речень, і цим чітко відділити коментар від авторського тексту.
Що ж, буває. Справедлива критика вже врахована і висновок зроблений. Урок пройшов недаремно.
Безумовно, хотілося б, щоб і безпосередні учасники подій критичніше ставилися до власних дій і слів. Але, то є виключно їх справою.
Лише факти
Тепер давайте згадаємо історію виникнення конфлікту між керівництвом Кобеляцького міського ліцею № 2.
Вперше широкому загалу про нього стало відомо 30 березня під час представлення трудовому колективу ліцею нового керівника. Тоді виконуючий обов’язки міського голови Василь Фещенко повідомив, що він своїм рішенням на період дії військового стану призначив директором освітнього закладу Поліну Тараненко. Відомо, що під час військового стану місцева влада має право призначати посадовців без проведення конкурсу.
Під час представлення Таміла Шара-Махно публічно і досить емоційно висловила свою незгоду із таким кадровим рішенням.
Минуло кілька місяців, і директор ліцею Поліна Тараненко звільнила із посади Тамілу Шару-Махно. Підстава — закінчення терміну дії строкового контракту. Справа в тому, що Таміла Віталіївна вже досягла пенсійного віку. Але продовжила свою трудову діяльність у школі. Для цього між адміністрацією закладу і нею був підписаний договір строком на один рік.
І от по закінченню строку дії договору, 28 серпня 2023 року, директор Поліна Тараненко звільнила із роботи Тамілу Шару-Махно.
Але завуч оскаржила рішення адміністрації закладу в суді. Позивач і її адвокати аргументували незаконність звільнення з роботи тим, що в лютому 2023 року Конституційний суд своїм рішенням визнав неконституційним положення про саме строковий трудовий договір із вчителями-пенсіонерами. І з того часу договори мають заключатися виключно безстроково.
13 листопада 2023 року суддя Кобеляцького суду Ірина Омельченко задовольнила позовні вимоги Таміли Шарої-Махно, зобов’язала адміністрацію школи поновити її на роботі, виплатити 64 тисяч зарплати за період вимушеного прогулу та 20 тисяч компенсації завданої моральної шкоди.
Тут потрібно уточнити, що адміністрація ліцею може оскаржити рішення Кобеляцького суду. Але поновити на роботі повинна негайно.
Врешті, Поліна Тараненко виконала рішення суду і підписала наказ про поновлення на роботі Таміли Шарої-Махно.
Але вже 15 листопада директор Поліна Тараненко новим наказом знову звільнила Тамілу Віталіївну із роботи. Підстава — прогул. Згідно із актом, складеним і підписаним кількома співробітниками навчального закладу, Таміла Шара-Махно кілька годин не була на робочому місці... 28 серпня. Тобто допустила прогул майже три місяці тому. І от на підставі цього її й звільнили.
Таміла Шара-Махно одразу заявила, що того злощасного 28 серпня захворіла і має як доказ електронний листок непрацездатності.
Окрім того, потрібно зазначити, що в статті 148 Кодексу законів України про працю вказано, що «дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці».
Але, як було зазначено вище, із 28 серпня, коли Тамілу Шару-Махно вчергове звільнили з роботи, минули вже майже три місяці.
Тому можна не сумніватися в тому, що вже двічі звільнена завуч знову звернеться до суду. І можна сміливо передбачити, що знову виграє судовий позов і її знову поновлять на роботі й виплатять зарплату. Можливо — і компенсують грошима моральну шкоду.
Окрім того, можна не сумніватися в тому, що за заявою Таміли Шарої-Махно поліцейськими буде відкрите кримінальне провадження. Швидше за все, його відкриють за ознаками статті 172 Кримінального кодексу України «Грубе порушення законодавства про працю». За подібне правопорушення передбачене наступне покарання: (цитата) «…Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю — караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років».
Тобто, конфлікт у ліцеї вже вийде за рамки трудового спору і «запахне» криміналом.
Якщо говорити про факти, то не можна не відзначити медійну складову цього конфлікту. Тема протистояння завуча із директором викликала величезний інтерес у громаді. Підтвердженням цьому є велика кількість переглядів будь-якого відео, будь-якої новини, пов’язаної із конфліктом, і численні коментарі під ними.
Причому, своїм баченням ситуації охоче діляться обидві сторони конфлікту.
Можливо, краще помовчати?
На завершення цієї статті, але не теми в цілому, — трішки суб’єктивного.
Не буду вдаватися в аналіз правової складової ситуації. Це — справа юристів і суду.
Зазначу лише, що перший раунд судового двобою успішно виграла Таміла Шара-Махно. Якщо вірити усьому, що Таміла Віталіївна говорить у своїх відеоінтерв’ю, то з імовірністю 99 відсотків можна передбачити, що вона виграє і раунд другий.
Окрім того, очевидно, що дирекція ліцею та чиновники міської ради вже несуть через цей конфлікт очевидні іміджеві втрати. Адже якщо хоча б порахувати коментарі на підтримку тієї чи іншої сторони, то завуч виграє за явною перевагою. Цей феномен цілком пояснюваний. Громадськість завжди буде на боці «слабшого», того, хто відстоює свої права у протистояння із системою. В даному випадку — це Таміла Шара-Махно.
Причому, впадає у вічі, що коментатори прямо пов’язують Поліну Тараненко із заступником міського голови Оленою Стадніковою. І це теж зрозуміло, адже Поліна Сергіївна у свій час разом із Оленою Володимирівною та нинішнім керівником відділу освіти Дмитром Жуганом спільно займалися волонтерською діяльністю.
Тому думка про те, що дирекції ліцею, а з цим і міській владі, було б краще просто помовчати і спробувати діяти виключно в юридичній площині, не видається абсурдною. Але ж...
Хтось або щось досить швидко формує практично у всіх людей, обтяжених владою, хибний стереотип про «перемогу». Мовляв, ми завжди маємо бути «зверху», «наше слово — останнє», «вмикати задню не можна». І так вони й діють, навіть не пробуючи сумніватися у власній правоті. Тому й «воювати» пробують до переможного кінця.
Між тим, давно і правильно сказано, що перемогою є нерозпочата війна. А в нас, читай в Кобеляцькій громаді, вона все ніяк не закінчиться.
