Немає зараз серед українців теми, актуальнішої, аніж звільнення Президентом Володимиром Зеленським Валерія Залужного з посади Головнокомандувача Збройних Сил України і призначення на цю посаду Олександра Сирського.
Таке враження, що з цього приводу вже висловилися всі — від домогосподарок на кухні до якихось поп-співаків і поетів-графоманів.
80 років тому, а точніше в 1943 році, вийшла в світ книга під назвою «Гра в бісер». За цей твір німецький письменник Герман Гессе отримав Нобелівську премію в галузі літератури.
У цьому творі фігурує таке визначення¸ як «фейлетонна доба».
Невеличка цитата:
«...Мусимо щиро сказати, що ми неспроможні дати чітке визначення тому творові, за яким звемо всю епоху, тобто «фейлетонові». Складається таке враження, що ті фейлетони, як найпопулярніший різновид публікацій, у щоденній пресі друкували мільйонами — вони були основною духовною поживою жадібної до освіти публіки й розповідали, чи, вірніше, теревенили про найрізноманітніші галузі знань.
...У деякі періоди фейлетоністи захоплювалися всілякими інтерв’ю з відомими людьми на злободенні теми. Цігенгальс присвячує тим інтерв’ю окремий розділ. Наприклад, у відомого хіміка чи піаніста питали, як він ставиться до тієї чи іншої політичної події, а в популярних акторів, танцюристів, спортсменів, пілотів або й поетів — що вони думають про переваги й вади життя неодружених людей, про можливі причини фінансових криз тощо.
Фейлетоністи прагнули тільки одного — пов’язати відоме ім’я з актуальною темою.»
Не знаю, що б сказав Гессе про сучасну епоху. Можливо, назвав би її фейлетонно-смартфонною. Адже із появою цифрових технологій кожен бажаючий може стати автором фейлетону і теревенити на будь-яку тему практично без упину. У епоху Гессе фейлетоністами були журналісти і письменники, зараз же кожен може стати відеоблогером. Вмикай смартфон — на кухні, у автомобілі, десь у полі чи лузі, і говори, говори, говори. Головне — пов’язати свою балаканину із відомою людиною чи значущою подією. Ну й додати в проголошений текст пару-трійку матюків. Чомусь блогери-фейлетоністи зараз вважають, що без матюків їх оповідання не будуть сприймати.
При цьому, якщо хоча б трішки заспокоїтись і спробувати проаналізувати всю оту балаканину, що зараз лунає фактично із кожної «праски», то стає зрозуміло, що автори просто переповідають своїми словами те, що вже сказав якийсь пустобріх до них.
При цьому всі роблять уже якісь остаточні висновки.
От давайте разом подумаємо. Хто із цих численних «аналітєгів» і «експердів» має доступ до первинної інформації? Хто з них працює чи має доступ до Генштабу, хто з них знає реальну ситуацію на полі бою та з резервами української армії, хто вивчав військову справу хоча б на рівні військового училища, хто особисто знайомий із тими ж Залужним, Сирським чи іншим генералом, відповідальним за прийняття рішень? Правильна відповідь — ніхто.
А тепер давайте пригадаємо, яку інформацію нам зараз подають під виглядом істини в останній інстанції.
Я, особисто, не розумію, чому Сирського називають «м’ясником» за Дебальцево і Бахмут і «забувають» про пряму причетність до цих же подій «найкращих» Муженка, Шаптали і Залужного. Як ви уявляєте собі, що той же Сирський, будучи прямим підлеглим Залужного, посилає солдатів на убій при тому, що його командир цих солдатів береже. Він що, йде всупереч наказу свого безпосереднього командира?
Зараз часто згадують про нібито невиправдані втрати під Бахмутом, ставлячи це в провину Сирському. А Кринки? От мені особисто, як людині невійськовій і такій, яка не знає оперативної ситуації на полі бою, не зрозуміло, чому українські війська вперто «чіпляються» за невеличкий плацдарм на правому березі Дніпра, не маючи можливості зробити там укріплені позиції чи переправити важку техніку і несучи при цьому втрати. Але ж я пам’ятаю, хто був Головнокомандувачем при створенні цього плацдарму. Прізвище цього генерала не Сирський, а Залужний.
Чому, згадуючи про російське коріння Сирського та його навчання в рашці, «забувають» російське коріння генерала Кривоноса, про навчання на військового в рашці генерала Забродського, про участі в розгоні Євромайдану генерала Бурби. Усе це — люди із вашого списку «найкращих». Я нікому претензій не пред’являю, і навіть не дорікаю. Просто я звик довіряти фактам і перевіряти їх достовірність, а не сумнівним постам у соцмережах. Я не є «фанатом» Сирського і голосував не за Зе, а за Порошенка. Але я дуже не люблю отаких цинічних маніпуляцій свідомістю людей, які, на відміну від мене, нічого не перевіряють.
При цьому вже зараз видно, на який кінечний результат направлені подібні маніпуляції. Приміром, днями на сторінці «Оголошення Кобеляки» автор «Тетяна Взуття» виставив повідомлення, де прямо звучить заклик до українських солдатів кидати позиції на полі бою.
Автор нікого ні до чого не закликає. Я просто вчергове пропоную не поспішати у висновках і не вірити інформації, які вам подають усі оті блогери-ютубери-фейсбучери. Особливо, якщо ви не можете її перевірити.
І на останок зовсім трішки дуже суб’єктивного. Зважуся висловити свою думку з приводу того, що відбувається. Як на мене, людини, яка не розуміється на військовій справі, але трішки розбирається в тому, що називається піар, подана народу картинка — «Поганий і дурний Зеленський та його посіпака Сирський проти доброго «залізного генерала» Залужного» дуже нагадує ілюзію, яку створили і в яку масово повірили українці в 2017-19 роках. Пам’ятаєте серіал «Слуга народу»? Пам’ятаєте, як голосували проти «бариги» за «хлопця з народу»? Голосували при цьому не розумом, а «серцем», тобто, керуючись у своїх діях нав’язаною дуже розумними людьми ілюзією. От зараз, схоже, відбувається щось подібне.
