Вхід | Реєстрація

«Інвалід — це мусор, отброс общєства»

«Інвалід — це мусор, отброс общєства»
Всесвітньому Дню боротьби з діабетом присвячується.
Андрій Добря слухає телевізор і мріє стати ріелтером. Для того, щоб втілити свою мрію в життя, хлопцеві потрібно зберегти зір, котрий він втрачає через діабетичне ускладнення.
Андрій Добря живе в Порубаях. Це вимираюче село за 30 кілометрів від райцентру, розташоване на території Комендантівської сільської ради. У Порубаях залишилося зо два десятки хат, в яких живуть із півсотні чоловік.
Андрій у селі один із наймолодших жителів. Йому лише тридцять один рік. Вже чотирнадцять років хлопець хворіє на цукровий діабет. І в повній мірі відчув «принади» цієї страшної хвороби. Він не втішає себе заспокійливим висновком, що, мовляв, це всього-на-всього спосіб життя. Діабетична кома, проблеми із ногами та зором — все це Андрій вже пережив. Нині йому найбільше дошкуляє катаракта. Через неї хлопець майже втратив зір. Різке погіршення сталося в минулому році, коли, гуляючи взимку, він послизнувся і впав.
«Наступного дня я вже не бачив нічого», — згадує чоловік той страшний період. Потім зір трішки відновився. Але лише на лівому оці. Зараз Андрій може лише розрізняти силуети. Сюжети, які транслюються на його старенькому телевізорі він не дивиться, а слухає. «Навіть фільми по «дівіді» навчився слухати», — хвалиться хлопець.
Не дивлячись на майже повну сліпоту, Добря підтримує в своєму помешканні ідеальний порядок. У нього чисто, всі домашні речі лежать на лише для них відведених місцях. «По-другому не можна, — сумно посміхаючись, пояснює хлопець. — Якщо щось не там покладу, то потім не найду».
Андрій отримує від держави «інвалідську» пенсію — 720 гривень щомісяця. На ці гроші й живе. Постійно допомагає йому мама — Марія Добря. Розмір її пенсії — лише 940 гривень. Марія Іванівна утримує дома різну живність. Кури, гуси, в’єтнамські поросята та город, за рахунок них Добрі мають, що їсти. На все інше грошей не вистачає. У цьому році Андрій двічі їздив в Одесу у філатовський офтальмологічний центр. «Моя пенсія на це пішла, а потім мамина», — розповідає чоловік. Він мав намір зробити операцію на лівому оці, яке ще можна врятувати. Виявилося, що за хірургічне втручання потрібно заплатити 6000 гривень. Таких грошей у нього немає. «Це якщо не їсти, не пити, то я може за рік чи два і зберу таку суму, — констатує Добря. — Но я ж тоді від голоду умру або від інших ускладнень діабету».
Кілька місяців тому Добря лікувався в Кобеляках. Там у палаті познайомився із місцевим жителем Едуардом Мільком. Той спробував допомогти Андрієві. Відкрив для нього благодійний рахунок, пробував збирати гроші на операцію. «У нас інваліди — це мусор, отброси общєства, — зітхає Андрій. — Щоб получити інвалідність чи перейти на іншу групу потрібно врачам дати п’ять тисяч гривень. Інвалідів не беруть на роботу. Одному моєму другові, який робить, начальник постоянно угрожає звільненням. Той боліє часто, лягає в больницю. А начальство сердиться».
До того, як сліпота почала прогресувати, Андрій мав у селі невеличкий бізнес. Він лагодив односельцям радіоапаратуру. Йому за це платили — 10, 20 гривень. Але й такі суми для інваліда — це гроші. Зараз він не може займатися навіть такою роботою. Але не втрачає оптимізму. Андрій сподівається, що таки назбирає грошей на операцію і зможе потім самостійно заробляти на життя. «Я тоді на біржу (центр зайнятості) стану, — вголос мріє хлопець. — А там на ріелторів вчать. Робота сидяча, не важка — справлюсь. А може й на когось іншого вивчусь».
На вибори до місцевих рад Андрій не ходив — дільниця розташована в Комендан­­тівці, за кіль­ка кілометрів. «Та і як я голосуватиму, я ж не бачу фамілій у бюлетенях», — пояснює хлопець. І додає: «А щоб за мене тичку поставили я не хочу».
Для того, щоб назбирати грошей на операцію, Андрієві ще потрібно пережити зиму. Це найтяжчий період для нього. «Дуже рано темніє і пізно світає. Спати вже не хочеться, от і лежиш в кроваті просто так, ждеш поки посвітлішає», — говорить інвалід.
Прощаючись, Андрій вибачається, що не може провести гостя. За нього це робить мама. А потім довго дивиться услід машині. Дивиться, як на останню надію, що зникає за горизонтом.

Автор: Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО з регіону»


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
5 листопада 2010, 13:01 | Кобеляки | Суспільство
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації