Демократія, безумовно, гарна річ. Але лише в тому випадку, коли ти знаходишся на стороні більшості. Меншість завжди залишається в програші. У цьому переконалися мисливці з кількох сільських рад Новосанжарського району.
Більшість тих, кому небайдуже полювання, знають, як непросто ділили угіддя в Новосанжарському районі. Найбільше тоді говорили про Попівську сільську раду. Місцеві мисливці (а разом із ними — і депутати — авт.) навідріз відмовилися від пропозиції передати угіддя державному лісовому господарству. Натомість любителі полювання з Попового хотіли приєднатися до сусідів із Кобеляцького району і разом із ними створити власну мисливську організацію. Таке рішення місцевих депутатів сподобалося не всім. Не секрет, що ідею створення мисливської організації при держлісгоспі активно підтримували (і лобіювали) керівники району. Тому бунтівних депутатів кілька разів приїздили умовляти з «району», але безрезультатно. Тоді попівських мисливців звинуватили у «махновщині» та недержавницькій позиції. Мовляв, неправильно це — забирати шматок угідь району і ділити його з кобелячанами. Мисливцям Попового пригрозили, що вони, зрештою, узагалі залишаться без полювання — їх сільську раду зроблять зоною відтворення. Так і сталося. Коли депутати районної ради проголосували за розподіл угідь між трьома організаціями, «Кречетом», «УТМР» та «Держлісгоспом», Попівська сільська рада залишилася нічийною білою плямою на карті. Це, напевно, мало стати уроком для інших.
Так мисливці з Попового постраждали за, так звану, «махновщину». Хоча, якщо розібратися, любителі полювання просто хотіли організувати собі дозвілля так, як цього хотілося їм, а не дядькам із району. І місцева сільська рада їх підтримувала. І рішення відповідне на сесії прийняла. І власники земель були на їхній стороні, у чому ставили свої погоджувальні підписи. Та меншість не може успішно виступити проти більшості — це вам будь-який демократ скаже. Тому думку місцевих депутатів та мисливців при розподілі угідь просто проігнорували. І Попове залишилось без полювання. Як з’ясувалося, не лише воно.
Мисливці з Супротивної Балки ніякою «махновщиною» нібито не займалися і земель до сусіднього району віддавати не збиралися. Вони як полювали в Новосанжарському УТМР, так планували з цією ж організацією продовжити термін оренди мисливських угідь. Та в них не вийшло.
У грудні на сесії сільської ради депутати Супротивнобалківської сільської ради розглянули подані УТМР документи і прийняли рішення про продовження терміну оренди. Держлісгосп на цю сесію заяви не подавав, тому особливо вагатися депутатам не довелося. Проте найцікавіше почалося після Нового року. У сільську раду приїхали представники держлісгоспу і запропонували передати угіддя їм. Мовляв, ціла третина району переходить до цієї організації і буде не по-господарськи залишати серед усього масиву угідь «білу пляму» цієї сільської ради, яка лишиться в УТМР. Логіка, начебто, зрозуміла. Проте у місцевих мисливців були свої аргументи.
— Чому вони не подали документи на грудневу сесію? Як нам тепер переходити в лісгосп, якщо ми з Нового року внески в УТМР поплатили? Нам їх що — вернуть? У наших угіддях нам полювати не можна і ми їдемо на качку аж під Шедієво! Хіба це нормально?! — запитували мисливці, які приїхали скаржитися на несправедливість до новосанжарської редакції «ЕХО».
— Та навіть не в цьому справа, а у принципах. Чому ми маємо йти туди — тільки тому, що нас нахиляють?! — обурювався один із чоловіків.
Як з’ясувалося, особливого вибору в супротивнобалківських мисливців не було. Хоч вони й не збиралися «нахилятися», їх усе одно поставили в незручну позу. Сільська рада, як і Попівська, стала зоною відтворення, тобто, вільною від полювання.
— Ніяких документів із цього приводу нам не приходило, — говорить супротивнобалківський сільський голова Людмила Лахно. — Нібито стверджують, що в нас полювання заборонене. Хоча спочатку говорили, що в зону відтворення потрапило лише Попове.
У цій ситуації виходить, що Супротивна Балка постраждала вже навіть не за «махновщину», а просто — за непокору. Із угіддями сільської ради вчинили, як із нареченою, яка не хоче йти заміж за нелюба і тому її відправляють до монастиря. «Не будеш зі мною — то не будеш ні з ким!»
Чому ж депутати районної ради не дослухалися до думок своїх колег із сільських рад? І чи не є дана ситуація демонстрацією безсилості органів місцевого самоврядування на місцях перед «старшою» владою? Виявляється, питання просто потрібно розглядати не поверхово, а глибше та ґрунтовніше. Так, принаймні, вважає голова районної ради Володимир Левицький.
— Потрібно враховувати інтереси не лише окремої сільської ради, але і всього району. Це був би справді не надто господарський підхід, якби фактично ввесь район перейшов до держлісгоспу, а маленька його частина лишалася б в УТМР. Як тоді обслуговувати цей відірваний шматок? Тому, коли депутати районної ради приймали рішення, вони думали про всіх мисливців району, а не лише про представників однієї сільської ради, — пояснив голова районної ради.
Мисливцям із Супротивної Балки тепер пропонують нібито простий вихід із ситуації: перейти до держлісгоспу, отримати там членські квитки і полювати в цій організації. Проте, знову ж таки, не на території власної сільської ради. Вона так і залишатиметься зоною відтворення. Щоб приєднати цю територію до однієї з існуючих мисливських організацій, потрібно заново пройти всю паперову процедуру — від сільської до обласної ради.
Директор новосанжарського лісгоспу Василь Красюк пояснює: «Своя зона відтворення повинна бути в кожній мисливській організації. І під неї має відводитися частина з угідь».
От тільки одне цікавить, якби Попове та Супротивна Балка без спротиву перейшли б до лісгоспу, чи внесли б їхні землі у зону без полювання? Чомусь здається, що ні.
Поки що вся ця історія з угіддями видається звичайною ситуацію, коли старший і сильніший ставить на місце молодшого і слабшого, який посмів сказати слово поперек. І що з того, що цей молодший, — ціла сільська рада з кільканадцятьма депутатами і сотнями жителів. Це — демократія, панове. У найгірших її проявах.
