Цього разу на березі річки зібралося близько ста кобелячан, які пам’ятають часи, коли на Ворсклі працювали млини. Були гості з Києва, Миколаєва, Запоріжжя і Москви.
У суботу по обіді на неофіційному, але дуже популярному кобеляцькому міському пляжі Рибалки було особливо людно і гамірно. Близько ста кобелячан та гостей міста зібрались у цьому місці, аби відзначити так званий День млина. Цього разу це була вже п’ята за ліком зустріч. На ювілейне свято прийшли і приїхали люди навіть із-за меж району та області. Були гості з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Миколаєва, Одеси. З-за кордону, яким є Російська Федерація, приїхав Юрій Мацапура. Його, без перебільшення, можна називати одним із найвидатніших кобелячан, чиє життя проходить під грифом «цілком таємно». Та про це — дещо пізніше.
Як правило, на День млина приходять люди поважного віку: від 60 років. Адже лише вони пам’ятають ті роки, коли на річці Ворскла працювали водяні млини. Було їх від 2 до 15 в різні періоди часу. Один із млинів знаходився саме на тому місці, де нині функціонує пляж Рибалки. До речі, дехто із присутніх на святі згадував, що гігантські споруди на воді використовували не лише для того, щоб молоти пшеницю. Біля них влітку збиралися й ті, кого б зараз назвали любителями екстремальних видів спорту. Підлітки і юнаки вибирались на водяне колесо млина, піднімались на найвищу точку і звідти стрибали у річку. Висота, з якої відчайдухи виконували свої трюки, досягала 8 метрів. При цьому особливим шиком вважалося стрибнути у воду під час того, як колесо млина крутиться. Й до цього часу в кобеляцькому музеї зберігаються фотознімки розваг перших місцевих екстремалів. Їх присутнім продемонструвала директор закладу Тетяна Чешко.
Коли всі гості вмостились за щедро накритими столами, слова попросив ініціатор зібрання Борис Попруга. Він коротко розповів про історію започаткування Дня млина. І виступив із пропозицією дещо змінити формат свята. Борис Савелійович запропонував у подальшому відзначати День вшанування річки Ворскла. Він аргументував:
— Я хочу, щоб на цьому місці збиралися не лише люди поважного віку, які пам’ятають млини. Потрібно, щоб до нас долучались і молодші люди. І ті, кому сорок, п’ятдесят, і юнацтво. Млинів вже немає. А Ворскла є. І буде, дасть Бог, завжди. Нехай молоді люди приходять, слухають, як було раніше. І, оскільки саме за ними майбутнє, роблять все від них залежне, аби річка й надалі радувала своєю красою жителів та гостей міста. Так ми об’єднаємо покоління спільною історичною пам’яттю та сьогоднішніми благими справами.
Пізніше Борис Попруга розповів, що в перші роки відзначення Дня млина брав усі організаційні та фінансові проблеми щодо проведення свята виключно на себе. А в цьому році залучив помічників. Великий внесок у організацію зібрання зробили Надія Радченко, Антоніна Вовк та Леонід Мальцев. Попруга зазначив:
— Це ж потрібно не лише кобелячан зібрати. Потрібно обдзвонити тих, хто живе в іншій місцевості, замовити столи, стільці, приготувати страви. Та, що там казати, казан на юшку теж не так просто знайти. Він 40 літрів вміщає. По всіх Кобеляках шукали.
«Слава Україні!» лунало по всьому березі
Закінчивши свій виступ, Борис Попруга запропонував разом виконати Гімн України та вшанувати хвилиною мовчання всіх вихідців із Кобеляк, котрі у минулому році відійшли у вічність. Музичний супровід головної пісні України забезпечував Володимир Качур. Він виконав гімн на сурмі. Усі піднялися і співали. А коли закінчили, то хором вигукнули «Слава Україні!». З іншого берега підтримала молодь: «Героям Слава!»
Протягом усього дійства святковий настрій присутнім забезпечували Віктор Фесюра та Анатолій Заїка. Пізніше до них долучився Олексій Вакулинський. Знамениті троїсті музики своєю «перегонівською» музикою не давали нудьгувати нікому.
Було багато спогадів. Лідія Кандибка, як внучка Луки Рибалка, одного з останніх орендарів млина, розповіла про його історію. А Зоя Павленко, правнучка цього чоловіка, поклала на стіл розкішний коровай, котрий власноручно спекла.
Присутні читали вірші, присвячені Ворсклі та млинам на ній. У ролі декламаторів виступили Тетяна Чешко та Валерій Попов. Керівник громадської організації «Кобеляцький літератор» Леонід Митько вручив всім, хто так чи інакше прославляє Кобеляцький край та робить внесок у збереження історії про нього, почесні грамоти. А в цей час Володимир Кухаренко готував юшку. До речі, рибу для її приготування добув один із гостей свята. Олександр Басович нині живе і працює в Одесі. Але в Кобеляки приїжджає щороку. Він є кращим в Одесі підводним мисливцем. Цього разу Олександр полював на Ворсклі. Для юшки він здобув розкішних сомів.
Усі, хто приїхав на свято здалеку, розповідали про своє сьогоднішнє життя. Але всі, як один, клялися у вічній любові до малої батьківщини, до Ворскли, до мальовничих пейзажів на її берегах. Виступили колишній депутат Верховної Ради України Іван Магда, який у свій час багато зробив для розбудови міста і району, сусід із Перегонівки Валентин Голяник. Віктор Кузьменко, котрий зараз живе у Миколаївській області, розповів, що тамтешнє кобеляцьке земляцтво налічує вісімнадцять чоловік і постійно цікавиться подіями у рідному місті. Віктор Мальцев із Києва передав своєрідний привіт від столичних хірургів братів Данильців, які народились і виросли у Кобеляках і пишаються цим. Згадав і про знаменитого українського футболіста Владислава Ващука, котрого в юному віці разом із іншими спортсменами привозив на відпочинок до Ворскли.
Одним із найзагадковіших гостей свята, без сумніву, був Юрій Мацапура. Борис Попруга та Надія Радченко згадували, що в радянські часи, коли цей чоловік приїжджав у Кобеляки, то його навіть на пляжі супроводжував співробітник КДБ. Адже Юрій Мацапура все своє життя віддав роботі в оборонній промисловості. Юрій Никифорович керував групою інженерів, котрі розробляли надпотужні глибинні бомби та пересувні установки ракет із ядерними боєголовками. Лише недавно, у віці майже 80 років, він перестав працювати. Адже фахівців такого класу ледве не на пальцях можна перелічити.
Ось такі видатні і загадкові люди виросли на берегах Ворскли. А скільки їх ще буде, кобелячан, котрі відомі всьому світові. Тому День млина чи День Ворскли завжди буде веселим і гамірним. Нам є ким пишатися, про кого із гордістю говорити.
