Рівно о 12.30 у актовому залі школи зібралися всі школярі. Почесні місця у перших рядах зайняли педагоги та працівники школи. Тут можна було побачити вчителів, що працюють зовсім недавно і тих, хто вже давно на заслуженому відпочинку. Під барабанний марш розпочали свято барабанщиці. Дівчата урочисто прокрокували по колу і відразу ж створили піднесений настрій свята.
Першою цікавинкою став виступ учительсько-учнівського ансамблю, котрий називається «Елегія». Досить незвично було бачити учителів, котрі весело та завзято співають на достойному рівні зі старшокласницями пісню «Зеленеє жито».
Хлібом і сіллю зустріли почесних гостей свята — колишніх випускників школи, які досягли значних висот у житті. Серед них була і Наталія Сулаєва, яка на сьогодні є кандидатом педагогічних наук, доцентом, докторантом, завідуючою кафедри Національного педагогічного університету, а головне — заслуженою артисткою України та солісткою полтавського народного хору «Калина». Наталія Вікторівна згадала теплим словом своїх учителів. І не було жодного, кому б вона не приділила уваги. З посмішкою згадалось їй і те, з якою швидкістю зранку, запізнюючись, вона піднімалася до класу на третій поверх. І що саме з такою ж швидкістю, вона добігала до першого поверху після закінчення уроків. За словами Наталії, її мистецьке життя розпочалось саме зі школи. Саме у ній вона з друзями співала зранку до вечора, у свята і будні, співалось тоді коли треба, і навіть тоді, коли не треба. На завершення свого виступу Наталія Сулаєва подарувала шкільній бібліотеці збірку книжок з історії України та пісню, яку, не готуючись, вона заспівала разом із також колишньою ученицею школи Наталією Слісаренко.
Ще одним із почесних гостей був Микола Слісаренко, котрий 35 років тому працював у школі на посаді завідуючого навчальною частиною. І саме Микола Володимирович отримував символічний ключ на відкритті школи. Коли він підійшов до мікрофону, на екрані збоку сцени показали фото, на якому зображений Микола Володимирович під час вручення того ж ключа 35 років тому. Він схвильовано розповів про відчуття, які переповнювали його на той момент, і привітав усіх учителів із професійним святом.
Після виступів ведучі розповіли про історію та досягнення школи, які також видалися для всіх напрочуд цікавими. У школі працює 84 учителі. Серед них Наталія Берюк та Наталія Телятник, які стали переможцями районного конкурсу «Учитель року». А кафедра математики стала переможцем шостого Міжнарожного конкурсу учителів математики. В обласному конкурсі «На кращу модель виховної системи навчального закладу» у 2010 році школа посіла перше місце. Ще одне, чим гордяться педагоги — це атестація, згідно якої весною 2011 року школа отримала найвищу оцінку — «вища категорія». Та найбільше багатство школи — це школярі. За 35 років зі стін навчального закладу вийшло 3475 учнів. Вони стали і медиками, і вчителями, і військовими, і банкірами, і просто хорошими людьми. До речі, із 84 членів педколективу, 22 — її випускники. Тільки за останні три роки 106 вихованців стали переможцями районних олімпіад, 12 — обласних, 13 — районного конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої Академії Наук, 4 — обласного конкурсу. Учні школи — постійні призери Міжнародних конкурсів з української мови імені Петра Яцика, математичного — «Кенгуру» та «Золотий байт». А учнівська рада стала ініціатором багатьох проектів.
Директор Світлана Грінько також не забарилася із привітаннями.
— Я навчалася у школі №1, тому її я також люблю, — каже Світлана Юріївна. — У нашій школі я працюю давно. Спочатку вчителем, потім уже десять років на посаді директора. Тільки там я добре навчалася, а тут намагаюся добре працювати. І всі досягнення, про які говорили сьогодні наші гості, це спільна праця. Та найбільшим нашим стартом є діти, що навчаються у школі. І дуже приємно, коли вони стають конкурентоспроможними людьми, які пам’ятають та бережуть нас у своїх серцях.
Далі Світлана Грінько нагородила кращих із кращих вчителів школи. Хоча відразу ж попросила вибачення, що не всіх, адже всі заслуговують на увагу і нагороди. За реакцією школярів під час вручення грамот можна було судити про рівень авторитету вчителя в очах учнів. Майже всі виходи коментували дівчата, що сиділи неподалік: «О, Сан Санич пішов! Уууу! Хлопайте! » І подібних фраз було безліч.
Згадали також і про тих учителів, котрих вже немає. Хвилиною мовчання вшанували їхню пам’ять. А фінальною крапкою свята став смачний коровай, по шматочку якого роздали усім присутнім. З побажаннями від ведучих здоров’я, миру в душі та злагоди у сім’ї господарі та гості свята розійшлися. Та незабаром вони зберуться знову у дружньому колі, щоб веселитись на наступному святі.
