У селі Кунцеве після гри у футбол 9-річний хлопчик потрапив до хірургічного відділення районної лікарні. Щоправда, травму він отримав не на футбольному полі, а біля нього, роздерши бік об гострий кут арматури на старому незавершеному будівництві.
— Він у мене такий — ніколи нікуди не лазить, — витирає сльози мати 9-річного Ігоря Оксана Сапунова. — У той день він пішов із хлопцями грати у футбол на майданчик у центрі. Хтось із хлопців ударив м’яч і він покотився до старої стройки. Ігорьок сам визвався по нього збігати. Коли біг, то послизнувся на траві і впав. І боком наштрикнувся на край арматури, яка стриміла з плити. Мені подзвонила Юля, знайома мого сина, і сказала, що він поранився на футболі.
Оксана на велосипеді примчала на майданчик, побачила сина, який тримався за бік, і одразу викликала «швидку допомогу».
— Приїхали вони дуже швидко, — продовжує розповідь жінка, — Ігорька забрали у Нові Санжари. Там у приймальному його оглянули і хірург Гаєвський йому одразу зашив рану. Сказали, що продер він глибоко, але, на щастя, внутрішніх органів не зачепив. А якби глибше та арматурина залізла? (Жінка знову починає плакати).
Ігорю Сапунову наклали десяток швів і на тиждень госпіталізували до хірургічного відділення районної лікарні. Мати кожного дня була поруч із сином і молилася, щоб, не дай, Боже, не пішло зараження.
Журналістам Оксана Сапунова пояснила, що плита, з якої стирчала арматура — це частина фундаменту школи, яку почали були будувати у Кунцевому в середині 90-их. Будівництво зупинилося на самому початку та так більше і не відновилося. Бетонні плити залишились стриміти у самісінькому центрі села. Пізніше неподалік від цієї недобудови з’явилося міні-футбольне поле. А потім трохи далі — ігровий майданчик для дітей. Вони і раніше часто гралися поблизу старого будівництва, але до пори до часу ніяких інцидентів не траплялося.
— Але ж це добре, що так закінчилося, — не може заспокоїтися мама Ігоря, — туди ж і впасти можна, і зламати собі щось. Я, мабуть, як кожна мати, хотіла б, щоб цю стройку обгородили. І туди вже ні м’яч не міг закотитися, ні діти залізти.
Щоб поглянути на це будівництво зблизька, ми того ж дня вирушили до Кунцевого. Попередньо по телефону зв’язалися з сільським головою Анатолієм Підтоптаним. Він відповів, що про інцидент із Ігорьком знає, але припустив, що хлопчик міг поранитись і не на будівництві, а в якомусь іншому місці.
Приїхавши до села, ми зустрілися із подругою Ігорька — Юлею. Це саме вона зателефонувала матері хлопця, коли юний футболіст упав на арматуру. Дівчина погодилася провести нас на будівництво і показати місце, де впав Ігор. Просто біля покинутого будівництва дійсно розташовується міні-футбольний майданчик. А на його правому краю із бетонної плити стримить арматурна сітка із гострими краями. Саме на один із них і наштрикнувся хлопчик, коли послизнувся на траві.
Від ближньої стійки воріт до початку першої плити будівництва — відстань всього у 15 метрів. Тому цілком зрозуміло, що побоювання Оксани Сапунової є небезпідставними. Можна тільки уявити, скільки разів під час гри у футбол м’яч летить у бік фундаменту незбудованої школи і що загрожує юним футболістам, які по цей м’яч бігають. Не всі плити лежать щільно впритул одна до одної. Між деякими є досить великі просвіти. У такий і м’яч може впасти. І дитина, не дай, Боже, слідом за ним. Летіти їй доведеться з висоти у три метри. Вбитися, можливо, і не вб’ється, але поранитися може.
Поспілкувавшись із місцевими жителями, ми з’ясували, що проблема старого будівництва їх непокоїть уже давно. Але вирішити її не можуть ні на сільському, ні на районному рівні.
— У минулому році в нас була ціла делегація з району. Зустрічалися з громадою. Один із жителів села піднімав це питання, — розповідає місцева жителька Таїсія Овчаренко. — Він прямо спросив: «Що будемо рішати із стройкою? Його треба вивезти, забрати плити і загорнути землею. Бо буде біда!» Тоді представники влади відповіли: «Ми не маємо права його розбирати — там хазяїна нема». А той чоловік їм і каже: «Як трапиться біда, то будемо лопатами його потім закидати!»
На слова Таїсії Іванівни згідно кивають головами інші жінки.
— До нас онуки приїжджають, і ми весь час переживаємо, щоб із ними там чого не трапилось, — стурбовано говорить Галина Ткаченко. — Там недалеко магазин підприємця Сергія Овчаренка, так він завжди дітей ганяє, щоб по тій стройці не лазили.
— А як котельня ота впаде? — не вгавають жінки. — А там дітки у ховачка гратимуть або що. Треба шось із цією стройкою робити!
Хто ж саме повинен продовжувати чи ліквідовувати незавершене будівництво — наразі не зрозуміло. У райдержадміністрації нам пояснили, що об’єкт знаходиться на території сільської ради і саме вона повинна ним опікуватися. Сільський голова Анатолій Підтоптаний у розмові з журналістом зауважив, що питання це надто складне. Адже незавершене будівництво «висить» на обласному управлінні фонду державного майна. І того, хто повинен ліквідувати почате будівництво, знайти не так просто. А не будучи власником об’єкту, сільська рада не має права нічого там робити.
— Я навіть паркан там поставити не маю права, — пояснив Анатолій Підтоптаний.
Тим часом літо у самому розпалі. І кунцівські хлопці, окрім того, що ходять на річку та засмагають на сонці, ще й грають у футбол біля того-таки будівництва. І так само бігають по м’яч до старих, закопаних кільканадцять років тому плит. Якщо ні з ким із них не трапиться нічого поганого, то і хвилюватися не буде потреби. А якщо, раптом... То з кого тоді спитати батькам? З фонду Держмайна?
