19 січня. Центральний пляж на річці Ворскла. Жінка у червоному купальнику швидко тричі занурюється у воду і вибігає не берег. «Тю, і не поплавала даже!» — коментує хлопчина років десяти на вигляд.
Зранку частина мешканців Нових Санжар поспішають на центральний пляж, там більшість із них планує освятити воду і, можливо, покупатися. Інша частина жителів селища на освячення прямує до військового санаторію, де також цього дня проводять службу — тільки священики з храмів Московського патріархату. Більшість представників влади та керівників установ і організацій також беруть участь у освяченні на санаторському пляжі. Ми ж, за старою традицією, вирушаємо все-таки на центральний.
Отець Дарій починає службу рівно о десятій. І ще хвилин п’ятнадцять-двадцять після цього до пляжу продовжують підходити люди. У кожного в руках — сумка із банкою чи бідончик. Звичайна вода, яка налита у них, за якусь годину перетвориться на освячену.
Люди стоять великим прямокутником, у центрі якого розташовується священик із півчими. На око, збирається близько тисячі людей, переважно середнього і старшого віку. Слухаючи отця Дарія, вони тихенько перемовляються між собою.
— Я цей рік хочу перший раз покупатися! — хвалиться сусідові чоловік років п’ятдесяти. — Морозу немає, погодка якраз хороша.
— А я вже купався — сьогодні вночі! А народу багато — ніде у воду зайти було! — розповідає його співрозмовник.
За межею великого людського прямокутника стоять кілька працівників МНС та медик. Вони тут для того, щоб, за потреби, врятувати і надати першу допомогу бажаючим покупатися. Поруч на лавочці лежить рятувальний жилет і коло з прив’язаною мотузкою. Поруч у воду спускається дерев’яний настил із поручнями. Вони доходять аж до самої води. Можна зайти, тримаючись за них, зсунутися і вилізти. Так ризик потонути зводиться до мінімуму.
Головна частина служби доходить до кінця. Отець Дарій бере кропило і йде по колу людей. Кропить, як завжди, рясно і щедро. Люди знімають шапки і заплющують очі, коли бризки долітають до них. Радісно посміхаються, а потім простягають купюри різного номіналу чоловікові, який йде услід священику.
— І нас, і нас покропіть! Ми теж люди! — сміється селищний голова Андрій Река, який стоїть біля працівників селищної ради. Знімає хутряну шапку і схиляє голову під бризками кропила. Потім простягає 50 гривень.
— Хто більше?! — жартують далі по ряду.
На половині прямокутника вода закінчується і помічник священика поспішає до бочки, щоб наповнити відро. У цей час частина людей, яким воду вже освятили, переміщається до місця для купання. Одні — щоб зануритись, інші (і таких більшість), щоб подивитись. Першим дерев’яним настилом спускається отець Дарій. Він вмочає у воду хреста і за кілька секунд оголошує:
— Уже можна купатись!
Першими до води поспішають двоє чоловіків, які роздягаються просто на березі. Занурившись тричі, вони виходять з води і повільно, непоспіхом одягаються. Услід за ними у воду забігає група молоді — кілька хлопців і дівчат. Занурюються із криками та зойками, швидко вибігають настилом і закутуються у простирадла. Андрій Река заходить у воду наступним. Пізніше зізнається, що вирішив купатися і цього року, не дивлячись на застуду.
Цього року виявляють бажання скупатися чимало представниць чарівної статі. Жінка у червоному купальнику швидко тричі занурюється у воду і вибігає не берег. «Тю, і не поплавала даже!» — коментує хлопчина років десяти на вигляд. Інша молодиця, у синьому купальнику, розганяється з помосту і стрибає у воду «щучкою». Потім кілька разів пірнає і виходить з води, віддихуючись та витискаючи воду із мокрого волосся. Один з чоловіків, який після неї заходить у воду, не поспішаючи плаває, розводячи воду руками. Немов би і не січень місяць на вулиці. Від купання чоловік отримує неприховане задоволення і виходить з води явно неохоче.
Усього цього року на центральному пляжі купаються близько трьох десятків людей. На березі кожен намагається швидко одягнутися і зігрітися. Лише один хоробрий чоловік, не поспішаючи, проходиться берегом у самих плавках. Схоже, він свято вірить, що у день Водохреща після купання не захворієш.
На березі усім — і купаним, і некупаним — пропонують гарячий трав’яний чай. Тим, хто не поспішає підходити, Андрій Река підносить пластикові стаканчики сам.
— Та якби зараз «сто грам»! — сміючись, говорить вусатий чоловік, беручи простягнутий стаканчик.
— Сто грам не зігріє — зігріває чай! — повчально говорить мер.
Накупавшись і надивившись, як купаються інші, новосанжарці розходяться, несучи свячену воду, яка у більшості домівок стоятиме аж до наступного 19-го січня.
