Нижче піде мова про життєву ситуацію, яка нещодавно виникла в Кобеляках.
4 лютого. Районний відділ зв’язку. Як відомо, у цьому місці чимало міських пенсіонерів отримують свою пенсію. Ось і того дня на пошту прийшов непоказний чоловік років семидесяти. Він добросовісно відстояв свою чергу і вже було приготувався отримувати гроші. Та несподівано для себе почув: «Гроші для виплати пенсій ще не надійшли. Прийдете наступного дня». «Як це — наступного? — обурився чоловік. — Я завжди отримував пенсію четвертого. Отримаю і сьогодні. Так і знайте, без грошей я додому не піду!». Працівниця пошти спробувала ще раз умовити нетерплячого пенсіонера почекати, зрозуміти ситуацію і не ремствувати. А той запитав: «Я дзвонив у Пенсійний. Вам відомості передали? Передали! От і віддавайте мої гроші!». Довелось викликати когось із керівництва вузла зв’язку. Умовляння продовжились. Але нічого не допомагало, упертий дядько стояв на своєму. І абсолютно не сприймав пояснень, що на пошті немає грошей. Він заявив: «Он у вас повний ящик грошей. Вам за послуги нанесли. От із них і віддайте мою пенсію». А потім резюмував: «Дівчатка, ви зі мною не сперечайтесь. Я — ветеран. Я заслужив і отримаю своє. Немає грошей? Позичте у когось, а моє — віддайте».
Можна по-різному ставитись до цієї ситуації. Можна покартати впертого дядька, який аж ніяк не хоче розуміти ситуації в державі, у Пенсійному Фонді, у вузлі зв’язку. Адже всім важко, усі переживають кризу, усім не вистачає грошей. Мовляв, нічого ж страшного. Ну не отримав пенсію сьогодні, отримає завтра. Нібито й не можна власні егоїстичні інтереси ставити вище загальнодержавних проблем.
І, навпаки, можна зрозуміти і підтримати активного пенсіонера. Чоловік відпрацював все своє життя. І отримує за це пенсію, яка не дозволяє йому не те, що на старості подорожувати світом, а навіть м’яса досхочу наїстися. І «до лампочки» йому фінансова криза, негативне зовнішньоекономічне сальдо і «пробуксовка» у пенсійній реформі. Понад усе він ставить свій інтерес. При цьому ж не вимагає нічого зайвого і надзвичайного. Віддайте ту нещасну тисячу з гаком гривень.
Це називається здоровим егоїзмом. Це те, чого катастрофічно не вистачає багатьом українцям. Ми соромимось вимагати грошей у своїх боржників, не беремо чеки в магазинах, не перевіряємо документи у всяких ремонтників, будівельників тощо. А потім тихо страждаємо на кухні. А не треба страждати. Немає грошей на пенсії? Нехай позичають. Є в кого. Не можна назвати нормальною державу, у якій комусь не вистачає на хліб, а хтось із жиру біситься, купляючи футбольні клуби та годуючи своїх собак чорною ікрою. Будьте егоїстами, вимагайте своє. А тим, іншим, на ікру в будь-якому разі вистачить.
