…Ми зараз сидимо і не можемо вирішити проблему: де ставити БМП? Відповідь тут може бути лише одна: у парку, біля пам’ятника воїнам-афганцям!..
Велике прохання до керівництва та депутатів нашого району. Хай проснеться у ваших серцях хоч краплина співчуття до всіх учасників жахливої афганської війни. Вони захищали нас із вами, воювали за батьківщину. Співчуття до тих, хто не повернувся з війни, кого привозили у запаяних гробах, кого хоронили батьки та рідні, не побачивши навіть їхнього лиця після смерті, не знаючи, чи в тій домовині лежить саме їх син! Адже своїми зволіканнями та пересторогами щодо встановлення пам’ятника БМП у парку Перемоги ви ятрите рани солдатам Афгану, їх близьким та рідним. Хоч ради людей і пам’яті про війну в Афганістані зробіть добру справу. І люди будуть вам вдячні не за гарне «Спасибі», а за вашу совість. Ви самі відчуєте полегшення і зрозумієте, що зробили добру справу. Я вважаю, що кожна мати, бабуся підтримає мене.
Так склалася доля, що я бачила своїх дідусів лише на фото — вони загинули під час Вітчизняної війни. Афганістан торкнувся якщо не всіх, то зачепив кожну другу сім’ю. Хтось із родини воював, а хтось — не повернувся… У мене три сини. Я хочу виховати їх так, щоб вони пишалися нашим минулим і знали наших героїв. Докладатиму усіх зусиль, щоб вони, коли прийде час, змогли гідно стати на охорону України, служити у військові. Бо вважаю, що це не тільки обов’язок, а й почесне покликання кожного чоловіка.
Мені було років 12, коли ми з мамою пішли на похорон. Я не пам’ятаю обличчя нашого родича, якого ховали. Але пригадую скляне віконечко у цинковій домовині. Вона стояла на табуретках і щоб зазирнути всередину, я стала на стільчик. І досі у моїй пам’яті спливають зціплені зуби покійного… Скільки хлопців не повернулося з тієї війни, скільки дівчат не дочекалися своїх наречених, матері — синів, жінки — чоловіків. Скільки лишилося сиріт, а скільки ненароджених дітей — цього ніхто не підрахує. Афганістан забрав багато і я вважаю, треба пам’ятати про це. Хто б не вважав цю війну безглуздою, але вона була! І чоловіки воювали і за нас, і за батьківщину, виконували свій інтернаціональний обов’язок! І, не сумніваючись, ішли у бій!
А ми зараз сидимо і не можемо вирішити проблему: де ставити БМП? Відповідь тут може бути лише одна: у парку, біля пам’ятника воїнам-афганцям! Дорогі наші можновладці, не ятріть рани афганцям! Дайте заспокоїтися покійним душам, нехай наші воїни хоч з вами не «воюють»! І що не будуть говорити про Афганістан, але це була їхня кров, звитяга воїнів, за яку ми повинні їм вклонитись!
