Минулого тижня був у Полтаві. Гуляв центром неподалік ЦУМу. І дивувався тому, наскільки ж сумними та заклопотаними видаються більшість з наших співвітчизників. Якщо бачиш на вулиці усміхнене обличчя - то це або роздавач рекламних проспектів, або життєрадісний свідок Єгови. Ні, я то розумію, що життя у нашій країні не завжди цукрове, але щоб настільки... Більшість з наших співгромадян ходять вулицями, зібравши на своїх обличчях усю світову печаль. Що ж їх так мучить? Що змушує їх навіть вихідного дня ходити, опустивши очі додолу і глибоко наморщивши лоба? Невже бути українцем — це такий невимовно важкий тягар?
Ходив я, дивився на сумних українців, і раптом побачив три постаті, які чимось дуже вирізнялися з натовпу. Троє молодих чоловіків ішли мені назустріч вільною впевненою ходою. Їх голови були гордо піднятими угору, їх спини були рівними, їх кроки були твердими. Щось вирізняло їх із загального гурту українців. Це щось було кольором шкіри. Хлопці були представниками якоїсь африканської країни. І от вони, діти далекої Африки, були найвільнішими людьми на площі чужого їм українського міста. Дивно, правда? Найбільш гордими і незалежними в Україні почуваються переважно іноземці. Більшість самих українців по власній землі ходять так, ніби з них хтось жорстокий висмикнув хребет.
На цьому національні паралелі цього дня не завершилися. До Нових Санжар з Полтави нас із дружиною підвозив балакучий таксист-молдаванин. Дорогою він розповів нам кілька історій. Зокрема, повідав, як у середині 90-х лишив у Полтаві дружину і на рік поїхав до рідної Молдавії, щоб воювати проти росіян. У нього була в Україні робота і родина, але заради батьківщини він усе кинув і на рік узяв до рук автомат.
— Как я мог жить спокійно, если не моей земле шла война? — пояснив чоловік.
Звичайно, рятуй, Боже, Україну від воєн та інших напастей. Але знову порівняння не на користь наших співвітчизників. Вони у мирний час масово їдуть з країни у пошуках кращого життя. А той дядько-молдованин не побоявся повернутися в охоплену війною країну. Може, тому, що був патріотом? А в нас чомусь це слово останнім часом вважають мало не лайливим.
Продовжуючи розповідь, дядько-таксист розповів нам, що після завершення тієї війни Молдавія стала жити краще. Тому що припинила будь-які стосунки з Росією.
— А вы в Украине пока хуже живете, чем молдаване. Знаете почему? Вы не обижайтесь, но мужиков настоящих у вас не осталось!
Може, балакучий дядько-молдованин і правий. Нинішній Україні катастрофічно не вистачає вільних, хоробрих і сильних людей. Африканці та молдавани не рахуються. Але для того, щоб стати хоробрим та вільним, для початку потрібно хоча б розігнутися.
