21-го квітня разом із полтавськими свободівцями ми побували на Черкащині, у Холодному Яру, — незвичайному місці, у якому в різні часи хоробрі та мужні люди боролися за вільну Україну.
Про Холодний Яр до поїздки автору було відомо небагато. Найбільшим джерелом інформації був роман Василя Шкляра «Чорний ворон», у якому художньо описана війна холодноярців із більшовиками. Та ще хіба нетлінне шевченківське пригадувалось: «І повіє огонь новий з Холодного Яру!» Але що то за вогонь, куди і чому він має повіяти — було незрозуміло. Подорож до сусідньої Черкаської області мала дати відповіді на ці питання.
Дві України у вікні автобуса
У комфортабельному автобусі разом із нами їдуть прихильники «Свободи» і юні студенти аграрного коледжу. Дорогою більшість мовчить — молодь спить, старші зосереджено дивляться у вікна і думають про щось своє. Дорога до Кременчука хоч і погана, але вона не йде ні в які порівняння з тими розбитими шляхами, якими нас зустрічають Кіровоградська та Черкаська області. Дивлячись на їхні дороги, думаєш, що не так уже все погано у нас. Також дещо пригнічують придорожні краєвиди. Села понад дорогою, особливо на Кіровоградщині, пригнічують своєю бідністю та розваллями старих хат. Просто понад дорогою валяються купи сміття, зрізаних гілок. Подекуди навколо покинутих садиб височіють сухі бур’яни. Таку Україну мало хто хоче бачити. І таку її мало кому бажають показувати.
І ніби на контрасті у лісах за Світловодськом нас зустрічають фешенебельні багатоповерхові дачі, огороджені високими і дорогими парканами. Тут немає розвалених дахів та зруйнованих стін, зарослих бур’янами подвір’їв.
— Це, мабуть, друга Україна. Для чиновників та багатіїв, — сумовито говорить одна із учасниць поїздки. — Із тією, зруйнованою і розваленою, вони практично не зустрічаються. Там живуть прості селяни, а тут, напевно, лише якесь начальство.
А от по розбитих дорогах доводиться їздити і багатіям, і біднякам. Тільки одні це роблять на «Лексусах» та «Поршах», а другі — на бувалих у бувальцях «Жигулях» та більш сучасних «Ланосах». Нашому автобусу також доводиться несолодко. Відрізок дороги відстанню у кілька кілометрів, викладений плитами, які практично повністю всіяні ямами. По такій дорозі ми, ніби черепахи, повземо на швидкості кілометрів десять за годину.
— Знаєте найпопулярніший анекдот про дороги? — посміхається учасниця поїздки Людмила. — Приїздять німці в Україну і запитують у наших: «А ви що, після війни дороги не робили?»
«Не можна їм тут стояти! Вони ж не шанують холодноярців!»
Черкащина зустрічає нас хмарами і дрібним дощем. За вікном автобуса все частіше починають траплятися ліси та яри. Можливо, саме тут водив своїх хлопців на бій легендарний Залізняк або описаний Шкляром отаман Чорний Ворон.
Великі автобуси, які прямують до маленького села Мельники, ледве протискаються вузькими вуличками. За кількасот метрів від пам’ятника хододноярцям автобуси зупиняють співробітники ДАІ. Прохають вийти і далі пройтися пішки. Над Мельниками стоять хмари, згори крапає холодний дощик. Деякі учасники свята ховаються під парасольками. З автобусів висаджуються делегації з різних міст України — Черкас, Полтави, Сум, Києва, Львова. Багато хто тримає у руках прапори «Свободи» та «Батьківщини». У натовпі, що стоїть навпроти пам’ятного знаку холодноярцям, видно кілька портретів екс-прем’єрки Юлії Тимошенко. Поруч її прибічники розтягують великий транспарант «Юлі — волю!».
До мікрофона підходить письменник і голова історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль. Говорить про боротьбу вояків та отаманів-холодноярців за волю України. У паузах козаки, яких у гурті називають «чорними запорожцями», розмірено б’ють у тулумбас. Учасники свята зустрічають виступи криками «Слава Україні!», «Слава нації!» Потім до мікрофона підходить хтось із представників черкаської влади — схоже, один із заступників місцевого губернатора Тулуба. Місцеві учасники свята розповідають, що він спочатку взагалі дав неофіційне розпорядження: не пускати делегації з усієї країни до Холодного Яру. А потім з барського плеча дозволив і навіть прислав на урочистості двох своїх заступників. Вони покладають квіти до пам’ятного знака і виступають перед присутніми українцями. При чому користуються термінологією, яка зазвичай не притаманна представникам провладної Партії Регіонів:
— Слава Україні! Слава Героям-холодноярцям!» — закінчує свій виступ заступник губернатора. Люди зустрічаються його промову холодним мовчанням. А коли представники влади спускаються до своїх автомобілів, навздогін їм лунає «Ганьба!» та «Банду — геть!»
Потім трапляється ще один випадок, пов’язаний із представниками партії влади. Біля гурту прихильників «Свободи» та «Батьківщини» раптом з’являється купка молодиків із синіми прапорами Партії регіонів. На їх появу одразу реагує суворого виду козак у смушевій шапці, з довгими вусами і тонкою косичкою.
— Забирайтесь геть! — наказує він молодикам.
Але ті продовжують протискатися до загального натовпу, розмахуючи прапорами.
— Це провокація! — кричить хтось із «свободівців». Але до молодиків уже підбігають кілька учасників свята, які виривають з їх рук прапори та ламають «вудки». Ті опираються недовго і швидко зникають у невідомому напрямку.
— Ну нельзя же так! Мы же за них все-таки голосовали! — бурмоче чоловік у козацькій формі, прохаючи молодь заспокоїтись.
Одна із дівчат реагує на появу регіоналів досить емоційно.
— Не можна їм тут стояти! Вони ж не шанують холодноярців! Сама їхня суть антиукраїнська. То чого вони сюди йдуть? Це те саме, що «Свободі» піти на вшанування пам’яті Леніна, — говорить дівчина у відповідь на заспокоєння.
«Треба бути патріотом не двічі на рік!»
Набагато охочіше слухають гості свята виступи представників від опозиції. Хоча говорять ті не завжди приємні речі.
— Треба бути патріотом не двічі на рік — на вшанування героїв Холодного Яру і на День Незалежності! — говорить народний депутат від «Батьківщини» Микола Томенко. І з прикрістю констатує, що нинішні нащадки славних борців за Україну зараз ідуть на вибори і голосують за Партію Регіонів.
Виступають перед людьми лідер «Свободи» Олег Тягнибок та голова Народного Руху України Василь Куйбіда. Коли Тягнибок спускається від пам’ятника та прямує вниз від пам’ятного знаку, за ним проштовхуються кілька десятків людей. Більшість простягають руку для привітання та прохають сфотографуватися на згадку.
— Можна автограф! — прохає дівчина із коротким волоссям, пофарбованим у червоний колір. Тягнибок посміхається і розписується на заздалегідь підготовленій фотографії.
— А можна з вами сфотографіруватись? — люди лізуть один з поперед одного, аби пробитись поближче до лідера націоналістів. Той втомлено позує для різних фотоапаратів та телефонів. Але нікому не відмовляє. Таким чином шлях відстанню у кільканадцять метрів Тягнибок долає хвилин за двадцять. Наостанок перед ним вишиковується гурт бабусь та дідусів, які акапельно виконують народну пісню про отамана.
— Ви — найкращі! — дякує лідер «Свободи». І йде у супроводі кількох народних депутатів.
Люди залишаються дослуховувати мітинг. У мікрофон повідомляють, що зараз делегації з різних міст автобусами вирушать до хутора Буда, де буде освячено зброю та пройде концерт патріотичної пісні.
Людей знову розсаджують по автобусах. Серед гурту наших сусідів помічаємо знайоме обличчя — київську делегацію «свободівців» очолює Юрій Левченко. Кандидат від «Свободи» по скандальному 223-му округу столиці одягнутий у камуфляжні штани та сорочку. Доки він збирає своїх земляків у автобус, його супутниця розповідає нам, що перевиборів на його дільниці ще не було. Імовірно, вони пройдуть у липні місяці, але точної дати в оточенні молодого кандидата ще не знають.
Дуб Залізняка і пробудження демона
Хвилин за десять автобусами дістаємося до Буди. Тут не лише має пройти символічне освячення зброї, але й має відбутися концерт української пісні. Більшість приїжджих одразу вирушають до найвідомішої та найдавнішої в Україні деревини — дуба Максима Залізняка. Щоб зайти на територію комплексу, на якій росте дуб, потрібно заплатити суто символічну ціну: 2 гривні дорослому і 1 гривню студентові. Але деякі найбільш нетерплячі (або економні) гості відходять трохи в сторону від каси і просто перелазять через паркан. До дуба веде добряче витоптана стежка, яка впирається у дерев’яну огорожу. Тому бажаючим обійняти величезного дуба доводиться стримувати свої почуття і лише фотографуватися на фоні величної деревини. Подумати лише, цьому дубові понад тисячу років! Під його величною кроною у різні часи бували не лише легендарні Максим Залізняк та Іван Гонта, а й великий український гетьман Богдан Хмельницький та кобзар української літератури Тарас Шевченко. Щоправда, більшість гостей не надихаються історичністю місця — без упину фотографуються та теревенять.
— Оце дубище! Прикинь, скільки б з нього було дров! — окидає дуб Залізняка практичним поглядом високий хлопчина.
Неподалік — за огорожею, росте інший дуб, дещо менший у діаметрі та, напевно, не такий давній. Його рішуче обіймає якась тітонька, до неї долучаються іще кілька чоловік Але навіть разом вони не охоплюють всього стовбура.
Подивившись на дуб і на пам’ятник закатованим фашистами мешканцям хутора Буда, гості повертаються до невеликої церкви, біля якої місцевий священик проводить освячення зброї. У шерензі стоять вояки у козацьких та повстанських одностроях і молодики, вдягнуті досить сучасно. Освячують вони як карабіни, схоже, ще Першої світової війни, так і сучасні автомати.
Чоловік із круглим обличчям та густими бакенбардами уважно спостерігає за освяченням. А потім ділиться своїми думками.
— Вы знаете, я сюда приехал по приколу. Посмотреть, как пробуждается демон! Вы выдели, как они святили оружие?! Вот так же было в Африке! Сначала они ножи святили, а потом пошли и вырезали всех женщин и детей!
Худенька дівчина у вишиванці, яка приїхала разом із полтавською делегацією, спокійно пояснює йому, що ніяких демонів націоналісти не пробуджують. Тим більше, не збираються різати жінок та дітей.
Після освячення зброї гостей запрошують підійти ближче до сцени. Спочатку розповідають їм трохи з історії Холодноярської республіки. Зокрема, про видатного отамана холодноярців Василя Чучупака. Про нього не лише розповідають, але й співають пісень. Робить це дніпропетровський гурт «Вертеп», який своїми запальними композиціями добряче запалює публіку. Потім у концертну програму вносять таку собі байкерську нотку. На свято разом із своїми друзями приїздить лідер гурту «Вперше чую» Григорій Вагапов, який зі сцени виконує кілька байкерських та патріотичних пісень. Глядачам найбільше подобається композиція «Чоперок», яку супроводжує гучне ревіння байкерського мотоциклу.
Завершує концерт культовий український гурт «Рутенія».
— Скоростріл, куфайка, із тризубом шапка, ватра лісова! Даруй Боже, моїй Україні вільнії права! — підспівують найбільш активні гості.
Після закінчення концерту ми вирушаємо у зворотну путь. Щоправда, дорогою ще заїжджаємо до села Суботова. Там відвідуємо храм Святого пророка Іллі, у якому 1657 року був похований Богдан Хмельницький.
— Але коли прийшли москалі і відкрили склеп, то не знайшли гетьмана! — розповідає полтавській делегації один з організаторів — Євген Янкевич. — А поруч тут тітка продає дуже смачну медовуху!
Найбільш допитливі йдуть куштувати медовуху. Потім ми їдемо додому. Повз ліси, у яких воювали Максим Залізняк та Василь Чучупака. Повз місця, у яких гинули за волю країни найбільш хоробрі її сини. Повз Холодний Яр, з якого, вірять патріоти, колись піде новий вогонь, який очистить Україну від усієї нечисті. Щоправда, так і залишилось нез’ясованим, коли і хто понесе цей вогонь…
