1-го червня Руденківська школа випускає у світ чергове покоління учнів. Цього дня школу закінчують двадцять два випускники із Руденківки, Великих Солонців, Зачепилівки, Дубини та Мар’янівки.
Випускний вечір у одній з найбільших шкіл району планують провести традиційно — на подвір’ї школи. Але дощ, який починається у другій половині дня, змушує оргкомітет свята констатувати: випускний доведеться проводити в актовому залі. Який, звичайно ж, усіх бажаючих вмістити не зможе. До середини першими пропускають педагогів, батьків, родичів та близьких друзів цьогорічних випускників. Щоправда, не всіх. Деяким доводиться стежити за святом крізь двері актового залу, спинаючись навшпиньки та визираючи з-за плечей більш високих глядачів.
Ведучі говорять традиційні вступні слова, лунає урочиста музика і до залу входять випускники. Хлопці — у строгих костюмах, дівчата — переважно у довгих сукнях. Цього року стіни Руденківської загальноосвітньої школи залишають двадцять два випускника. Вони займають почесні місця на сцені й уважно слухають директора школи Андрія Дігтяря.
Керівник школи говорить про традиційні у таких випадках речі. Але оскільки для кожного одинадцятикласника випускний — це свято унікальне, то прості та звичайні слова для нинішніх випускників, напевно, звучать особливо урочисто та вагомо. Директор говорить про одинадцять років, які вони провели у школі. Про те, що дали своїм учням педагоги. А ще більше — про те, що самі учні за роки навчання дали навчальному закладу.
Після вступного слова Андрій Дігтяр підіймається на сцену. І вручає перший атестат про повну середню освіту. Його отримує учениця 11-го класу Ольга Муха, яка своїм відмінним навчанням заслужила на золоту медаль. Медалістка виглядає дуже зібраною і урочистою. На привітання директора ледь посміхається самими кутиками вуст. І практично не схиляється, коли Андрій Дігтяр одягає їй золоту медаль.
— Золота медалістка такою і має бути, — говорить вже потім, після закінчення свята, директор, — щоб на неї приємно було подивитися!
Слідом за Олею свої атестати отримують інші випускники. Багатьом додатково вручають дипломи за відзнаки у спорті, позакласній роботі, самодіяльності. Кожному Андрій Дігтяр на прощання говорить щось підбадьорливе і веселе. Багатьом дякує за те, що допомагали школі підіймати рейтинг на рівні району та області.
— Тут вам ще у конверті від Миколи Олексійовича. Щоб було за що доїхати до майбутнього місця навчання, — пояснює, посміхаючись директор. Випускники сміються у відповідь.
Уже вручивши всі атестати, Андрій Дігтяр дякує і директору ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» Миколі Харченку, і всім іншим спонсорам, які впродовж року так чи інакше допомагали школі. А помітивши, що прощання із випускниками навіяло на гостей свята сум, директор вирішує порадувати всіх хорошою новиною.
— Мені перед самим святом прийшла СМСка від «Нової пошти». У ній повідомили, що незабаром у школу пришлють нову інтерактивну дошку, ноутбук та проектор, які подарував наш колишній випускник Руслан Білокінь!
І випускники, і гості зустрічають новину вдячними оплесками. Винуватці свята також вирішують порадувати свого директора подарунком. Одна з випускниць, Аліна Соболь, вручає Андрію Васильовичу рушник із вишитими на ньому прізвищами та іменами усіх цьогорічних одинадцятикласників.
— Зізнаюсь одразу: вишивали не ми самі, а моя бабуся. Але ми обіцяємо, коли наші діти закінчуватимуть Руденківську школу, ми їм обов’язково вишиємо такий рушник! — говорить випускниця.
У продовження свята для цьогорічних випускників співають прощальні пісні їх маленькі шкільні товариші — учні початкових класів. Із хвилюванням та тремтінням у голосі співають для своїх синів, доньок, сестер та братів їхні рідні. Від зворушливих виступів у деяких випускниць на очах виступають сльози, які вони змушені швидко витирати, аби не зіпсувати макіяж. Ледь стримують сльози і перші учителі нинішніх випускників — Лідія Царенко та Валентина Чулкова.
Не дивлячись на тісноту, хлопці-випускники танцюють традиційний вальс зі своїми мамами. Танок виходить зворушливим. І сльози витирають не лише самі мами, а й дехто з жінок у залі.
Аби підняти настрій, класний керівник випускників Лариса Коробкіна пропонує гостям свята поглянути на великий білий екран, розташований ліворуч від сцени. Спускаються до зали і самі випускники, які збившись у тісний гурт із цікавістю чекають, що ж їм покаже проектор. А там, на екрані, з’являються фотографії з різних років їхнього шкільного життя. Переважно смішні та кумедні. Від тих безпосередніх знімків одразу підіймається настій глядачів у залі, весело посміхаються присутні на святі педагоги. Але найбільш весело та нестримно регочуть самі випускники, які бачать себе на фото малими, смішними та потішними.
Утім, закінчується офіційна частина все ж таки сумно й лірично — прощальним шкільним вальсом. На сцені танцюють випускники, із залу на них і сумно, і радісно водночас дивляться батьки та родичі. На прощання випускники обіцяють обов’язково повернутися. І неодмінно привести до школи своїх дітей.
