У селі Ковалівка, що у Полтавському районі, 6-го липня відбулися «Купальські гуляння». Із виставкою народних митців, змаганнями із сумо та виступом рок-гурту «Фліт».
У вухах — навушники, за спиною — наплічник із наметом та карематом. Вдруге їду до Ковалівки на музичне народне свято. Минулого року там були «Мандри». І свято сподобалося, якщо не рахувати, звичайно, великої кількості п’яних та куп сміття на березі Коломаку на ранок. Ну та зараз в Україні більшість свят закінчуються саме так, незалежно від місця проведення та складу учасників.
До Ковалівки всіх журналістів — пишучих та знімаючих — везе маршрутка народного депутата від «Свободи» Юрія Бублика. До речі, тепер у Ковалівці головує його рідний брат, Олександр, якого селяни вибрали на позачергових виборах сільським головою. Така собі родинна передача влади, також дуже популярна в Україні.
Берег Свободи на березі Коломаку зустрічає нас трьома прапорами на високих щоглах — синьо-жовтим державним, синім «свободівським» та червоно-чорним повстанським. Також територією своєрідного містечка на березі річки розміщують свої вироби народні майстри Полтавщини. Тут усе, як завжди: вишиті сорочки, ляльки-обереги, глиняний та дерев’яний посуд. Одна тітонька охоче пояснює колегам-журналістам, що вона знайшла себе у плетінні вінків. І тут же наочно демонструє свою майстерність. Неподалік чоловік із досить насиченою засмагою (за його поясненням — індус) малює одній із учасниць свята на шиї якийсь давньослов’янський знак. Оскільки малюнок виконується хною, його потім досить легко стерти. Це не татуювання, яке залишиться потім на все життя.
Між рядами жінка і дівчина водять на поводах двох маленьких поні. Катають за гроші дітей. Не всіх, а тільки тих, хто важить до 20 кілограмів — жаліють коників. Запевняють, що поні — як, власне, й інші коні: одним тільки спілкуванням із ними можна лікувати дітей від різних хвороб.
— А дорослих? — весело запитує чоловік років сорока. — Може, вони і в мене трохи поганої енергії заберуть?
Чоловік підходить до маленької конячки і обережно обіймає її за шию. Та тицяється носом йому в пазуху. Чоловік гладить її по морді.
— Вони і дорослим допомагають. Із ними взагалі корисно спілкуватися і маленьким, і великим, — пояснює жінка. І йде катати ковалівських дітлахів.
За містечком майстрів на луках розбивають наметове містечко представники молодіжної організації «Сокіл» та прихильники ВО «Свобода». На табличці, яка розміщується перед входом, написано, що містечко носить ім’я Юрія Горліса-Горського. У свій час Юрій був осавулом загону повстанців Холодного Яру, а потім виклав свої враження від перебування там в історичному романі з однойменною назвою.
По периметру містечко огороджене стрічкою, на якій приклеєні листки із перекресленими пляшкою, цигаркою та шприцем.
— Наметове містечко вільне від алкоголю, нікотину та наркотиків, — говорить Микола Бєляєв, який виконує тут обов’язки коменданта. — Також тут ніхто не вживає нецензурних висловів. За кожен такий проступок належить «покарання» — десять віджимань від підлоги. Закурив — віджався десять разів, сказав лайливе слово — віджався.
За кілька хвилин перед табором націоналістів гальмують важкі мотоцикли. Хлопці з якогось полтавського байкерського клубу бажають поставити свої намети на території містечка. Уважно вислуховують правила: не пити, не курити, не матюкатися. Хвилину вагаються, потім починають розбивати намети.
— Важкувато буде, але правила є правила! — коментують байкери. Поставивши намети, суворі мотоциклісти дійсно намагаються не порушувати — із алкоголем їх на території не помічають, а палити вони виходять десь за територію.
А от команда полтавських страйкболістів, яка на свято приїздить із власним прапором — чорним з білим черепом і схрещеними кістками — від поселення у наметовому містечку відмовляється.
— Ми будемо дуже часто віджиматися! І поїдемо з Ковалівки із м’язами як у Сталоне! — сміються хлопці. І йдуть ставити свої намети десь на березі річки.
Свято у Ковалівці має і свою спортивну складову. Юнаки та чоловіки змагаються у підтягуванні на поперечині.
Перемагають у них хлопці із клубу «Стріт-Воркаут. Полтава», які зовні легко підтягаються двадцять-тридцять разів. Цього року у програму вводять і змагання із нового виду спорту — сумо. На майданчику, вкритому піском, канатом обгороджують коло, в яке заходять два спортсмени. Кожен має або викинути суперника за канат, або покласти на три точки. Змагання виходять видовищними та цікавими. На диво, перемагає у них не найважчий учасник. Спритність та гнучкість виявляються сильнішими за важку вагу.
До речі, хлопці із «Сокола» на святі опікуються не лише наметовим містечком, але й охороною громадського порядку. Вони ж охороняють велику сцену, коли на ній розпочинається концерт. Там цього року виступають полтавські гурти «Пан Коцький» та «Трансформер» Але найбільше глядачі очікують на вихід івано-франківського гурту «Фліт». Він у свій час став відомим на всю Україну своїм хітом під назвою «Їжачок». Тому як тільки івано-франківські музиканти виходять на сцену глядачі хором у кілька сотень голосів починають скандувати: «Їжа-чок! Їжа-чок! Їжа-чок!». Лідер «Фліту» Андрій Марків слухає їх деякий час, потім пропонує:
— Давайте ви чотири хвилини покричите — рівно стільки триває ця пісня — і ми вже не будемо її співати?!
Глядачі не погоджуються. Але кричати не перестають. «Фліт» починає концерт зі своїх останніх пісень. А потім таки виконує старі-добрі хіти — і «Їжачок», і «Спаплюжений», і «Вийди, моя мила». Молодь під сценою у цей час шаленіє. Одна з дівчат вилазить на металеві конструкції сцени і намагається виконати щось на зразок стриптизу. Хлопці із «Сокола» удвох спускають її не землю.
«Фліт» двічі поривається завершити концерт, але глядачі їх не відпускають і прохають заспівати «на біс». Музикантам це явно лестить і вони охоче співають ще кілька пісень. Потім таки прощаються і під шалені оплески залишають сцену.
Після цього починається дискотека, яка триває до ранку. Супроводжується вона активним розпиттям алкоголю і поодинокими сутичками. Ну це вже як годиться. Зараз символ кожного українського свята — це молода людина з літровою пляшкою пива у руці. І хоч більша частина суспільства не вважає пиво алкоголем, але п’яніють представники молоді від нього досить швидко. І конфлікти влаштовують потім зовсім не дитячі. Так, вже практично під ранок на дискотеці «заводяться» двоє парубків, один з яких штрикає іншого у шию розбитою пляшкою. Добре, що рана виявляється неглибокою і потерпілого швидко забирають медики. А то «Купальські гуляння» у Ковалівці мали б нагоду повторити сумний досвід фестивалю «Вйо, Кобеляки!» у 2011-му році, який закінчився загибеллю музиканта Сергія Звенигородського. Так що хоч свято у Ковалівці із націоналістичним відтінком, але за суттю мало чим відрізнялося від звичайних традиційних алкогольних гулянь. І правило «Ні алкоголю, нікотину та наркотикам» якщо і розповсюджувалося, то лише на територію наметового містечка. Ну хто б приїхав до Ковалівки, якби на Березі Свободи дійсно заборонили пити та палити?
До речі, про фестивалі. Слідом за «Мазепа-фестом», схоже, наказав довго жити і фестиваль аматорського мистецтва «Вйо, Кобеляки!» Таким чином, Полтавщина залишилася без музичних фестивалів. Це змусило представників «Свободи», які безпосередньо причетні до організації «Купальських гулянь», задуматися про те, щоб наступного року провести у Ковалівці не одноденний концерт, а справжній фестиваль, на який запросити значно більшу кількість гуртів. Чи вдасться реалізувати цей задум, побачимо наступного року. Може, тоді на Полтавщині замість масштабного свята справді з’явиться новий фестиваль?
