Писати — це ж зовсім непросто. Запитайте будь-яку талановиту чи творчу людину: «А як ти пишеш?» Навряд чи хтось одразу видасть рецепт написання вірша, оповідання чи роману. Не тому, що жадібні. Просто таких рецептів немає у природі. Майже немає. Це Стівен Кінг може прийти, сісти за комп’ютер і написати крутезне фантастичне оповідання або цілу книгу. Отак просто. Прийти, сісти і написати. Як спекти млинець. У більшості інших процес творчості відбувається набагато складніше. Взяти, приміром, поетів. Де вони беруть свої рядки? З переживань. З життєвого досвіду. Із власних болів. Із того, що не розповідають вголос. Ходить поет, накопичує все це у собі, а потім не витримує і… народжуються рядки.
Писати непросто. Але, напевно, іще складніше поділитися написаним з іншими. Адже це — твоє, особисте, іноді дуже інтимне та потаємне. А може, і не потаємне, але дуже близьке саме тобі. Важко прочитати іншому так, щоб він зрозумів і відчув. Але і не читати — не можна. Адже кожен, хто пише, хоче, щоб його почули. Не обов’язково заради слави. Щоб просто вислухали — і почули. Це насправді дорогого коштує.
З огляду на це, зустріч, яку минулої суботи організувала бібліотекар Тамара Паттієва, була просто безцінною. Тому що у центрі Нових Санжар, у жовтому осінньому парку зібралися творчі люди, які могли почитати і бути почутими. Їх було небагато. Але від того зустріч лише виграла. У тісному колі не потрібно гучно декламувати вірші, щоб тебе почули всі. Ця зустріч була цінна ще й тим, що слухачами виступали такі ж поети і прозаїки. Тобто люди, які самі пишуть і можуть зрозуміти автора. Або, принаймні, спробувати зрозуміти.
Зустріч тривала близько двох годин. І за цей час ніхто не занудився і не почав поглядати на годинник. Було дійсно цікаво. Читали більше прози, ніж поезії. Автори якщо і хвилювались, то зовсім трохи. Слухачі якщо і критикували, то незлобливо. Кожен твір отримав обговорення. Тому що теми були цікавими, актуальними. Наприклад, одна юна авторка читала оповідання про сучасну молодь, про життя, яке марнується на дрібниці. І про те, що насправді головне у ньому. Інша учасниця прочитала свої вірші. З першого погляду нібито дуже сумні. Але більшість присутніх зійшлися на тому, що сум цей не чорний і безрадісний, а скоріше — світлий, тимчасовий.
Разом із початкуючими авторами у зустрічі взяв участь більш досвідчений молодий письменник Юрій Коцегуб. Один із його творів був удостоєний нагороди на «Коронації слова». Цього разу юнак нічого не читав, але поділився планами. Він зараз готує історичний твір про визвольний рух на Полтавщині. Тема досить актуальна. Адже історія України 20-х років — мало вивчена і висвітлена тема. У тому числі й у художніх творах.
Зустріч у осінньому парку стала першою. Але учасники зійшлися на тому, що збиратися разом будуть принаймні раз на місяць, щоб так само читати свої твори та слухати інших. Доки дозволятиме погода, зустрічі проводитимуть на свіжому повітрі. Коли стане холодно, місцем зустрічі стане читальний зал бібліотеки. Саме там можна дізнатися про час та дату наступного творчого зібрання. Можливо, наступного разу до гурту приєднаються нові автори, які також бажають бути почутими.
