Учениця руденківської школи за кілька тижнів побувала у Норвегії, Швеції та Німеччині. Після поїздки вона розповіла журналістам «ЕХО» про європейське життя, життєрадісних британців та націоналістичних німців.
Яна Койло до Європи не збиралася. Точніше, вона дуже хотіла якось поїхати за кордон, але не сподівалася, що це станеться вже цього року. Побачити кілька країн Старого Світу дівчині допоміг директор школи Андрій Дігтяр. Це він дізнався про те, що учні та викладачі полтавської приватної школи «Паросток» збираються у поїздку Європою і зумів домовитись, щоб із собою вони взяли і ученицю руденківської школи. Обов’язковою умовою для поїздки було хороше знання англійської. Адже під час поїздки діти з різних країн мали спілкуватися лише цією міжнародною мовою. Яна Койло необхідні знання мала. Тому почала збиратися в дорогу. Щоправда, потрібно було ще знайти гроші для поїздки. На щастя, талановитій дівчині допомогли: третину коштів зібрали батьки, третину — руденківські підприємці, ще третину надав директор «Елеватора «Чиста криниця» Микола Харченко.
На початку вересня Яна зі своїми новими полтавськими друзями вирушила автобусом із Полтави. Проїхали Польщу і Німеччину, потім автобус заїхав на пором і поплив Балтійським морем до Швеції. У цій країні метою поїздки було місто Мальме, у якому діти та викладачі два дні мешкали у місцевій школі-гімназії.
У Швеції ніхто не змушує дітей учитися!
У цій гімназії Яна разом з іншими українцями побувала на уроках малювання та трудового навчання. І була дуже вражена взаємовідносинами шведських вчителів та учнів.
— Їх ніхто не силує щось робити! Не хочеш вчитися — не вчись! Але якщо ти стараєшся і гарно вчишся, то на уроках можеш робити фактично що захочеш! На уроці трудового дівчина щось шила і слухала музику на мобільному. Учителька їй час від часу щось допомагала, але не робила ніяких зауважень.
У шведській школі українська дівчина відзначила безкоштовне харчування. На перерві учні підходять до славнозвісного «шведського столу» і беруть, що і скільки захочуть. Також Яні прийшлася до вподоби шведська архітектура — різнокольорові охайні будиночки, затишні пішохідні вулички. Машини могли їздити лише навколо містечка, але не його спальними кварталами.
Британці життєрадісні і… невиховані
Із Швеції українська делегація відправилася до сусідньої Норвегії. Яну вразила її величезна столиця — Осло, яка виявилася справжнім мегаполісом. Проте зупинилися українці не тут, а у маленькому містечку Тонсберг. Тут протягом семи днів разом жили та навчалися діти з чотирьох країн — України, Великобританії, Норвегії та Молдови. Це все звалося «Скандинавiя-2013». Між собою говорили виключно англійською, тому мешканка Руденківки могла порівняти володіння цією мовою представників різних країн.
— Норвежці говорять англійською майже як рідною. Молдавани також непогано. Серед наших теж були двоє, які почувалися дуже впевнено. Я ж із іншими щодня чомусь навчалася.
Сама Яна стверджує, що після поїздки її англійська покращилася відсотків на 40. Адже кожного дня їм задавали вчити по 10 нових слів, які конче потрібні у повсякденному спілкуванні. Крім цього, діти з різних країн постійно проводили разом час, грали в ігри, які мали сприяти їх зближенню.
— Говорять, що норвежці флегматичні та спокійні. Не знаю, звичайні діти, такі, як і ми. От британці дійсно відрізняють від усіх інших. Вони завжди життєрадісні, безпосередні та… трохи невиховані. Можуть, наприклад, не соромлячись відригнути повітря за столом. Але у іншому вони хороші і з ними завжди весело.
У Норвегії Яна встигла поплавати на справжньому кораблі вікінгів, повправлятися з важким металевим мечем та постріляти з лука. Залишати цю країну дівчині було дуже сумно.
— Я дуже сумую за усіма новими друзями. І за Тонсбергом, — зізнається Яна.
Німецькі націоналісти
В Україну учасники поїздки поверталися також через Німеччину. Побували у Берліні, подивились на рейхстаг, Бранденбурзькі ворота.
— У Берліні дуже багато будівництв, усе щось нове будують. Але водночас у центрі міста дуже багато парків. Доріжки, дерева, птахи — як у лісі. Вони це дуже цінують.
Хоча українці були у Німеччині лише проїздом, але змогли зробити цікаві спостереження щодо націоналістичних переконань місцевих жителів. Німці знають англійську, але не люблять її. У одному кафе українській делегації дозволили зробити замовлення англійською, а от у іншому — навідріз відмовилися.
— Ви маєте зробити замовлення німецькою, — пояснив офіціант.
На щастя, у делегації були кілька дівчат, які вивчали у школі німецьку, і українцям не довелося помирати з голоду у німецькому ресторані.
До речі, європейська кухня українську дівчину нічим не здивувала: відсутність борщів та супів, натомість риба, картопля та багато салатів.
Хочу в Америку
Після поїздки Яна Койло значно додала у рівні своєї англійської. Принаймні, так відзначає сама дівчина. Тепер під керівництвом свого вчителя Світлани Лях вона буде готуватися до районної олімпіади, яку планує виграти. Після першого досвіду закордонних мандрів Яна вже мріє про наступні поїздки.
— Діти із «Паростка» постійно їздять у різні країни. У наступну поїздку також обіцяли мене запросити. Куди б хотіла найбільше поїхати? До Америки! Там — англійська мова. А ще відомі міста — Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Нью-Йорк. Із інших країн хотіла б побувати у Франції та Італії.
А от вивчити другу іноземну мову дівчина поки що не планує.
— Досить з мене і англійської! — сміється. — Хоча, я б хотіла вивчити, але щоб так: раз — і ти вже її знаєш!
