25‑го грудня у Новосанжарській дитячій музичній школі відбувся концерт, присвячений 25‑річчю творчої діяльності Віталія Тарасюка та 2‑ій річниці діяльності його нового колективу «Родовичі».
Це, власне, був не зовсім концерт, а таке собі занурення в історію, у традицію, у минувшину Новосанжарщини, Полтавського краю. Адже кожен виступ супроводжувався коментарями Віталія Тарасюка про походження тієї чи іншої пісні, про витоки тієї чи іншої традиції.
Для самого Віталія Тарасюка любов до історії та справжньої української пісні почалася із єдиної в Україні кафедри фольклористики Харківської державної академії культури. Уже понад 25 років він не лише займається творчістю, культурними проектами, але й збирає фольклор усюди, куди приводять його стежки творчого пошуку.
Бурхлива діяльність Віталія Тарасюка дала свої плоди і на Новосанжарщині. Тут уже два роки він працює зі створеним у Лелюхівці колективом «Родовичі». Також він створив і зареєстрував громадське об’єднання «Родослав», яке покликане збирати давній фольклор: пісні, казки, колискові.
— До речі, більшість костюмів, які ви бачите на учасниках «Родославу», — експедиційні. Це сорочки, які носили у ХІХ столітті. Це ті намітки, які раніше носили жінки. Хусток тоді не було, — пояснює Віталій Тарасюк після виходу колективу на сцену.
Вони співають пісні, які використовували у своїх обрядах українці сто, двісті, триста і більше років тому, коли сваталися, одружували, збирали урожай чи закликали дощ. Співають колядки і щедрівки, якими вітали друзів, близьких та родичів. До речі, саме «родовичами» раніше у наших краях називали родичів.
— Моя маленька мрія, щоб колядки, щедрівки зазвучали, боронь, Боже, не на сцені, а на вулиці, — зізнається Віталій Тарасюк.
Із творчим ювілеєм його вітають члени пісенного колективу, директор музичної школи Ірина Сергєєва, сільський голова Лелюхівки Віталій Рой. А він, навзаєм, дарує глядачам знайдену і збережену народну творчість, справжню культуру, без якої, переконаний фольклорист, немає жодної нації. І своїми піснями «Родовичі» намагаються зберегти майже втрачені скарби української культури.
— Забути пісню — це забути свою мову. Не той українець, який знає ідеально свою мову, а той, у першу чергу, хто є носієм своєї культури, своєї традиції, своєї пісні, своєї мови. Тоді ми можемо говорити про те, що нація існує, нація живе!
Триває концерт півтори години. І ті глядачі, які приходять його послухати, після закінчення не жалкують про витрачений час.
— Воно не все мені зрозуміле, не зовсім звичайне. Але загалом сподобалося! — діляться, виходячи із зали, глядачі.
Тим, хто не потрапив на концерт, лишається дочекатися колядників та щедрівників. І «Родовичі», напевно, будуть серед них. Адже минулого року вони вже радували Нові Санжари своїми виступами.
