По тротуару навколішки...

Про цей горезвісний тротуар по вулиці Абаканській „Пирятинські вісті” писали неодноразово. Зверталися до нас з цього приводу обурені пирятинці, журналісти редакції запитували посадовців: хто і чому дав дозвіл на те, аби тротуар, по якому щодня ходять сотні пирятинців, зруйнували, зробивши натомість під’їзд до приватного подвір’я, де навіть ніхто не живе?
Обурювалися люди влітку, коли земля була суха і великих проблем, по суті, й не виникало. Але ж прийшла зима, причому зима щедра на сніг і морози. Тепер цей тротуар перетворився на льодовий крутий спуск вгору-вниз, на якому без проблем хіба що на санках можна спуститися. У більшості випадків зараз пішоходи змушені ходити по проїжджій частині вулиці.
Порушити в черговий раз цю проблему на сторінках газети змусив ось такий випадок. Нещодавно мені особисто довелося спостерігати картину, від якої не те що неприємно стало, а мурашки по спині забігали. По тротуару йшов дідусь років, напевно, під сімдесят. Однією рукою він спирався на палицю, а іншою тягнув вірьовку санок, на яких лежав невеличкий клуночок. Повільно дійшовши до східців, дідусь почав тупцюватися, приміряючись, як би його благополучно спуститься вниз. Спочатку спустив санки, а потім, спираючись на палицю, мало не збіг своїми старечими ногами. Спроби піднятися нагору були марними – шлях вверх був ще більш крутий і слизький.
Дідусь, який до цього щось тихо бубонів під носа, почав голосно лаятися і проклинати того „дбайливого господаря”, через якого люди мусять терпіти отакі незручності. Але ж далі йти якось треба... Потупцювавшись ще трохи на одному місці, пенсіонер став на коліна і почав на четвереньках, штовхаючи перед собою санки, лізти нагору. Подолавши цей „шлях на Голгофу”, він ледве піднявся знову на ноги і, кульгаючи, пішов далі. Він ішов, а в повітрі ще довго лунали прокльони, якими дідусь щедро нагороджував господаря, через якого мусять страждати багато людей.
...Ситуація, у принципі, типова для нашого суспільства, де більшість людей живе за принципом: було б добре мені, на решту ж – начхати. Заради забаганки однієї людини, яка забажала створити собі певні зручності, люди навколішки мають пересуватися по тротуарах або ризикувати власним життям, йдучи по слизькій дорозі, де їздять автомобілі.

Логін:
Пароль:
запам'ятати