«Варення з полуниць потрібно варити кілька днів»

Такий десерт у сім’ї Люби та Василя Дроздових із Базилівщини вживають зараз і до сніданку, і на обід, і ввечері. На фото Люба Василівна з внучкою Ірою.
Стежкою до полуничної грядки натикаюся на клітку з трьома сріблястими нутрієнятками підліткового віку. Господар садиби Василь Олександрович гладить їх поза вухами, як кошенят: «Це наші діти — їх вигодовували з піпетки. Бачте, які ручні».
Стежка веде на город. Зліва — полуниця, справа залізна бочка та цікавий двоярусний постамент із розрізаних тракторних скатів різного діаметра, заповнених землею. На вершку красується вухата каструля, у якій розрісся кущ лопушистої полуниці. Довгі вуса звисли каскадом і ось-ось приростуть у нижніх ярусах. Цей сорт Дроздови ласкаво називають «Маша»:
— То на честь покійної нині Маші Баглійші, колишньої бригадирші рільничої бригади. Гарна жінка була, царство їй небесне, — розповідає господиня. — То вона нам на розвод вкопала. А ось отут (господарі показують кучеряву латку) ми такої самої у землю посадили, то за год із кущика оно як розрослася! У журналі «Добродій» бачили таку, ну її зі Львова висилають по 99 гривень за 5 кущиків! Тільки не треба допускать, щоб перестигла: стане м’яка, аж розлазиться.
Основна ж ділянка — сорту «Не знаю». Брали у знайомих із Селещини. Та врожай щедрий. Поливають плантацію шлангом із бочки, а туди закачують зі свердловини (що в хаті).
— Я колись була прямо холодною полила, — розказує Люба Василівна, — так вона як злякалась, вуха вгору попіднімала і заклякла. То стараємося не обижать — поливаєм тепленькою. Ото де урожаю більше, там, значить, поливалося краще. А де хуже, там води менше попало. У нас же з дощами ціла біда, із самісінької весни кругом хмари ходять, а Базилевщину обминають.
Колись ця ділянка засаджувалася, як кажуть, квадратно-гніздовим способом. Та минулого року хазяїн дуже перехворів, було не до полуниць. Тому нині плантація взялася ковдрою, лише подекуди проглядаються стежечки.
— Як тільки зберу врожай, — каже Василь Олександрович, — усе скошу. У розумних книжках рекомендують хоч раз на два роки скошувать — дезинфекція. На той год рядки оставлю завширшки сантиметрів по 25-30 і широкі міжряддя. Тоді ягоді і сонечко буде, і вентиляція, і поливать зручно. Якби ж то одна клубника була, щоб тільки нею гратися. А то й город, і сіно нутріям, і птиця. Була й корова, і дві було, і бики, телиця. Так на них уже нема здоров’я.
Отож як відродить, усю скошу, завезу тракторцем (він у господарстві саморобний) перегній і замульчую: закидаю зверху сантиметрів на 2-3. Дощі пройдуть — де й дінеться. А вже до вересня стоятиме молода. Буває, що й зацвіте.
Я перший раз як заводив, поїхав по розсаду аж за Полтаву на дачі. Накопав, посадив. Через год хазяйка заїхала: «Ой, яка в тебе клубника велика, де брав?».

КОРИСНІ ПОРАДИ від Василя Дроздова:
— Якщо хочете розвести ягоду з кількох кущиків, залишайте перші «вуси», бо літні будуть значно слабшими, їх краще видаляти.
— Спочатку кущики можна садити квадратно-гніздовим способом, а потім «вуси» з двох сусідніх рядочків повернути всередину: це буде суцільна плашка. Наступне міжряддя залишіть під стежку.
— Найцінніше у кущику — плодоносна ніжка всередині. Дивіться, аби не поламалася, не пропала (якщо глибоко посадити).

ВАРЕННЯ «ПО-ХАЗЯЙСЬКИ» ТРЕБА ВАРИТИ КІЛЬКА ДНІВ
Зараз Дроздови споживають ягоду на десерт і вранці, і в обід, і ввечері. Ні соків, ні компотів із полуниці не закривають. А от варення минулого року наварили літрів із тридцять. На прохання поділитися рецептом відповідає:
— Та який там рецепт! Линнула, сипнула, кипнула і побігла на роботу (Люба Василівна завідує у селі поштовим відділенням). Один товариш сказав якось чоловікові, що гарна хазяйка варить варення з клубники днів зо три. А я, виходить, ще лучча хазяйка: буває, й тиждень варю — як розлить та закатать ніколи (сміється).
Ягоди в каструлі засипаю цукром, щоб пустили сік. Вранці закипіло, зняла і залишила до вечора. Прийшла з роботи — знов закипіло. Як днів кілька так «погратись», тоді юшка густенька. А ще як цукру не пожаліть, то буде красива, червона, точно густа. Правда, як у цьому році з такою ціною на сахар закриватимемо, ще не знаю…

ВАРЕНИКИ
Варить їх Люба Василівна на пару. Тісто звичайне: кефір, сода, сіль. Не туге.
— Пароварку не люблю, звикла на марлі. Готові вибираю у миску, сахарцем притрушу, щоб не злиплися. І маламуримо… Або розносим. Зранку наліпила, зварила і в сумку — на роботі все піде!
Шановні господині! На порі полуничний сезон. Уже наїлися — ховаємо «під кришку».

Логін:
Пароль:
запам'ятати