У Гоголя вареники літали… А в нас літають галушки!

Галушки, кнелі, кнелики… Кожна країна називає ці борошняні вироби по-своєму, на Україні ж побутує своя альтернатива — галушка. Чимало слов’янських народів ототожнюють ці страви. Зокрема, поспілкувавшись із гостями з сусідньої Росії, я дізналася, що галушки там називають «украинскими клецками». Такий же нонсенс, як і американський борщ, чи не правда? Галушка — завжди була суто українською, козацькою стравою, що стала поряд із борщем символом-ознакою української національної кухні. А під час воєн козаки висушену галушку використовували у якості зброї, як заміну кулям.
Минулої суботи на четвертому традиційному щорічному Святі галушки гості дегустували кулінарні шедеври найкращих полтавських кухарів із двадцяти одного закладу ресторанного господарства.
На цей день полтавці та гості міста чекали цілий рік, аби знову зібратися на Соборному майдані, повеселитися від душі і досхочу наїстися (або хоча б напробуватися) цього, безперечно, смачного національного продукту.
Свято з кожним роком набуває все більшого розмаху. З відкриттям 1 квітня 2006 року пам’ятника Галушці на Івановій горі у місті почалася «ера галушки». Вона стала офіційним символом Полтави, а пам’ятний знак Галушці офіційно внесено до символіки міста. У травні 2008 року 19-річний студент-третьокурсник Полтавського університету споживчої кооперації Геннадій Чіпко встановив рекорд Гіннеса за швидкістю поїдання галушок — він з’їв порцію з 12 галушок за 52,3 секунди. Далі «галушкоманія» перекинулася на ресторан «Іванова гора». 8 червня 2008 року там встановили рекорд, приготувавши галушку вагою 10 кг. Її варили півгодини на пару над 50-літровим казаном.
Тим часом міська влада розмірковувала, як же направити таке захоплення народним продуктом у комерційне русло. Вихід знайшли — галушку офіційно зареєстровано як торгову марку. При її використанні підприємці повинні платити кошти до міської казни.
Але на цьому Полтава зупинятися не збирається! Мер міста Андрій Матковський планує вивести виробництво полтавських галушок на промисловий рівень і нагодувати ними усіх спортсменів Євро—2012.
— Було б нечесно годувати галушками лише тих футболістів, які зупинятимуться у Полтаві. Адже, поївши галушок, вони обов’язково стануть переможцями. Тому ми станемо генеральними постачальниками галушок для усіх спортсменів, — зауважив Андрій Всеволодович.
Найбільше мер полюбляє традиційні полтавські галушки з куркою. Каже, що, можливо, саме через цю страву, яку вперше спробував у приготуванні ще майбутньої на той момент тещі, і залишився у Полтаві.
Обійшовши торгові точки разом із губернатором області Олександром Удовіченком, міський голова зняв пробу майже з кожного різновиду. Губернатор у цій справі значно відставав. «Андрію Всеволодовичу комплекція дозволяє», — сміється Олександр Васильович.
З самого ранку у скверах обабіч Білої альтанки облаштувалися місцеві та заїжджі народні умільці. Розкладалися на брукованих стежках, а подекуди просто на газонах, дотримуючись принципу «хто рано встає, тому сам Бог подає», хоча офіційно свято розпочиналося о п’ятнадцятій годині.
Гостей зустрічали великі ляльки Макітри з галушками, Господаря і Господині, а також веселі Шпикачки (сардельки з додаванням сала).
До пам’ятника Галушці раз по раз підходили екскурсійні групи, дехто навіть намагався перевірити, чи то правду говорить екскурсовод, що кожна бетонна галушка важить по три центнери? Впевнившись, що галушку таки не підняти, традиційно вмощувались фотографуватися до ложки.
Цілий день власники прізвищ, пов’язаних з галушками (а їх у місті понад 800!), могли безкоштовно поїсти у ресторанах міста.
Взявшись вивчати сучасні кулінарні книги у пошуках цікавого і доступного рецепта читачам, я з подивом відзначила, що там його відшукати не так-то легко. А пояснюється це доволі просто. Галушки були і залишаються простою щоденною стравою, готувати яку не вміла хіба що найнедбаліша господиня. А рецептів мало тому, що більшість хазяйок як раніше, так і зараз готує їх «на око».
Галушки варили майже щодня, здебільшого на вечерю. Ця страва була дуже легкою у виконанні, надзвичайно поживною і дуже смакувала селянам, особливо після важкої й виснажливої праці.
А ось, гуляючи містом, я натрапила на книгу старовинних українських рецептів. Насмішили різні позначки та кількісні виміри речовини. «Взяти дріжджів на 5 коп.», наприклад.
Відвідавши майстер-класи від виробників, що презентували свої галушки на святі, дізналася багато чого цікавого. З яких інгредієнтів замішувати, як правильно відрізати та відривати шматочки, як зліплювати…
Виявляється: прісне тісто, замішане на воді чи сироватці з яйцем, розкачують качалкою, щоб товщина коржа була 1—1,5 см. Ріжуть тісто смугами шириною 2—3 см, потім відщипують від кожної невеликі шматочки й кидають у підсолений окріп (кип’ячене молоко, м’ясну або овочеву юшку).
Ще бувають «щипані» або «рвані» галушки. Часом від тіста шматочки не відривають, а відрізають ножем — «різані» галушки. Це вже певною мірою перехідна форма до іншої страви — локшини.
Тісто для галушок можна готувати з різного борошна: найчастіше пшеничного або пшенично-гречаного. Варені у воді галушки відціджують і заправляють засмажкою з цибулі на олії чи салі. Варені на молоці або у юшці галушки прийнято їсти разом з підливою.
Дехто полюбляє галушки з гречаного борошна. Готують їх дещо інакше. Гречану муку розколочують з водою та яйцем до густини сметани, потім, попередньо змочивши у воді ложку, беруть тісто і опускають в окріп. Коли тісто спливе, галушки обережно виймають друшляком.
Ці та безліч інших рецептів знали повари на святі, адже наготували понад п’ять тисяч галушок двадцяти одного виду. Сирні галушки, «солодкі вуста» яблучні з медом, галушки з качкою, галушки з журавлиною, з картоплею, з печінкою, борщ з галушками, грибний суп із галушками, галушки з тертої картоплі… Цей перелік можна продовжувати і надалі, адже кожна галушкова ятка пропонувала щось своє — нове і незвичне. У тіні дерев дбайливі ресторатори розкинули намети, у яких кожен мав можливість перекусити. Попри таке розмаїття галушок, у шлунках гостей свята знаходилося місце ще і для вареників, бубликів, булочок, квасу, узварів, ну і звісно, куди ж без пива! Їли всі — від бізнесменів до малюків і велосипедистів, які споживали цей продукт навіть не «спішуючись». Не втрималась і я, хоч наїстися від душі не дозволила совість і товщина гаманця — адже одна галушка коштувала від трьох гривень.
Кухарі старалися на славу, адже у рамках свята проводився кулінарний конкурс «Полтавська битва — битва кухарів» на найсмачніші та найцікавіше оформлені галушки на чолі з головою журі заступником голови Полтавської облдержадміністрації Борисом Галушком. Цього року переможцями стали заклади харчування «Орель» (за третє місце їм презентували ящик олії), друге місце і мішок цукру виборов «Хуторок», а переможцем стала піцерія «У сестер», за що отримала мішок високоякісного борошна. Перемогу дістали їх «короновані» галушки, приготовані за ось таким рецептом:
«Тут реберця з поросяти,
Юшка з кропом й перцем м’ятим,
На жовтках й жарених шкварках
Замісила все кухарка,
Вкинула усе до юшки —
Вийшли ось такі галушки!»
Народне гуляння супроводжувалося піснями, танцями у виконанні творчих колективів міста. Оскільки в гоголівських «Вечорах на хуторі біля Диканьки» вареники літали, то чому б, на думку організаторів свята, не політати й галушкам? Макітра з галушками самовільно злітати не хотіла, тому в політ її відправили примусово — прив’язавши до повітряних кульок.

Логін:
Пароль:
запам'ятати