Без любви к человеку самый искусный врач не вполне исполняет свои служебные обязанности. Он должен соболезновать о недугах, которые берется исцелять.
Мадам де ЖанлисМабуть, немає людини, яка б упродовж свого життя не зверталася за допомогою до лікарів. А звернувшись, не дякувала б їм за допомогу. Це й не дивно, адже медики повертають нам здоров’я та рятують найцінніше — життя.
Знаю дуже багато порядних професіоналів, які працювали і працюють у цій сфері. Це лікарі від Бога. Щиро вдячний їм за те, що вони зробили доброго для мене та моїх рідних. Та сьогодні піде розповідь про випадок, коли внаслідок недбалості і бездушності медиків загинув 12‑річний хлопчина. І що важливо — лікар поніс кримінальну відповідальність. Такі справи — велика рідкість. У моїй практиці була лише одна. І забрала вона багато часу, зусиль та нервів.
Влітку 1977 року із села Городище Чорнухинського району Полтавської області у рай лікарню був доставлений хлопець з травмою живота. Підліток приїхав із Москви на літні канікули до дідуся з бабусею. Травму Сергієві наніс кінь ударом копита, коли той необережно підійшов до тварини. Хлопця оглянув головний лікар району, ургентний лікар-хірург солідного віку. Поскільки потерпілий скаржився на гострий біль внизу живота його госпіталізували. Головний лікар наказав ургентному лікарю та іншим медикам слідкувати за станом здоров’я дитини, а сам поїхав у своїх справах (це був кінець робочого дня).
Через деякий час ургентний лікар Марченко також пішов додому. Десь о 22‑ій годині у Сергія піднялася температура та посилився біль в животі. Про це було повідомлено черговому лікарю. Але той в лікарню не прибув, а по телефону розпорядився вколоти хворому знеболююче.
На ранок хлопцеві стало зовсім зле. У зв’язку з чим з Полтави прибула сан авіація. Але час було згаяно. Після операції Сергій помер. Причиною смерті був розширений перитоніт та зараження крові. На таку недбалість лікарів батьки поскаржилися прокурору Полтавської області. За його вказівкою по цьому факту була порушена кримінальна справа та проведена службова перевірка, згідно висновку якої вини лікарів у смерті дитини не було. Не згідні з таким вердиктом батьки звернулися зі скаргою до прокурора УРСР, а я призначив судово‑медичну експертизу, проведення якої доручив експертам республіканського рівня. Питання перед експертами стояли конкретні: хто і які інструкції порушив у чорнухинській лікарні і чи є причинний зв’язок між цими порушеннями і загибеллю дитини. Ця експертиза проводилася дуже довго, але і її висновок був для батьків і прокуратури невтішним. Експерти стверджували, що лікарі невинні. Батьки знову не погодилися, і я призначив повторну судово‑медичну експертизу, проведення якої доручив уже московським світилам медичної науки. Ця експертиза поставила у кримінальній справі велику жирну крапку. На багатьох аркушах вони розписали конкретно хто і що порушив і як ці порушення призвели до смерті хлопця. Наказами по Міністерству охорони здоров Української РСР були притягнуті до дисциплінарної відповідальності багато посадових осіб, а я пред’явив звинувачення в службовій недбалості головному лікарю чоорнухинської лікарні Юрію Гаркавенку (прізвище змінене), який не проконтролював роботу безсовісного ургентного хірурга. Але це станеться значно пізніше. Юрій Васильович був депутатом районної ради. Тому, згідно Закону про статус депутатів, за підписом прокурора на сесію районної ради двічі направлялося подання про надання згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності. Але депутати нам відмовляли. Лише на третій раз таку згоду було отримано і я закінчив слідство у справі. При детальному допиті в якості звинуваченого Юрій Васильович довірливо, із сумом, вже не для протоколу, заявив: «Григорію Федоровичу, якби ти побував на наших п’ятихвилинах, то, мабуть, би кожного дня порушував кримінальні справи». І розповів, що з вини таких горе-лікарів, як у цій справі, гине багато людей. Але кримінальних справ ніхто не порушує. Така специфіка цієї роботи.
За наслідками розслідування справи головний лікар району поніс кримінальну відповідальність, передбачену Кримінальним кодексом Української РСР. У діях же ургентного хірурга, який був безпосереднім винуватцем смерті дитини, я криміналу не знайшов, так як він не був посадовою особою. На нього чекав власний і Божий суд.
