Саме таку відстань подолав 16-річний житель Бутенок Максим Ткаченко на своєму мотоциклі «Ямаха Віраго».
18 вересня Максим стартував із подвір’я Бутенківської школи, у якій навчається. А 2 жовтня туди ж і повернувся, об’їхавши всю Україну. Цим самим школяр встановив унікальне досягнення, котре претендує бути занесеним у Книгу рекордів України.
Сама мандрівка шляхами нашої держави не є чимось надзвичайним. Від кордону до кордону Україну щомісяця перетинають й інші байкери. Але в основному це дорослі чоловіки на потужних і дорогих мотоциклах. Максимові Ткаченку лише 16 років, він кілька місяців тому отримав посвідчення водія. І саме через вік його досягнення є унікальним і неповторним, адже у більш юному віці не те, що подорожувати, а й просто керувати мотоциклом не можна.
Літо у Криму і зима в Карпатах
За словами юного байкери, особливих проблем під час двотижневої мандрівки, він не мав. Мотоцикл жодного разу не підвів. Лише в Ковелі Максим замінив гуму на колесах, а в місті Добропілля Донецької області — мастило. «Але то — плановий ремонт, а не якийсь форс-мажор», — пояснив байкер. Із ДАІ у нього теж не виникало ніяких проблем, адже їхав не порушуючи правил дорожнього руху.
Одного разу у Бердянську Максим сам звернувся за допомогою до «даїшників». Він заблукав і попросив їх провести вулицями міста. Ті натякнули, що за подібну послугу потрібно платити. Хлопець погодився. Але коли справа дійшла до розрахунку, один із міліціонерів запитав у байкера, хто він і звідки їде. Дізнавшись, що мотоциклісту лише шістнадцять років і їде він із Полтавщини, даїшники вже й не вели мову про гроші. Вони сфотографувались із Максимом і побажали йому вдалого продовження подорожі. Один із офіцерів сказав: «Покажу фотку своєму оболтусу. Пусть на тебя равняється».
До речі, за подібне ескортування просили грошей і севастопольські таксисти. Але й у цьому випадку Максим примудрився не платити. Він розповідає: «Я схитрував. Почав розплачуватися дрібними купюрами по гривні-дві і металевим дріб’язком». Таксист рахував-рахував. А потім псіхонув і каже: «Забери ці гроші і їдь далі».
Найтяжче довелося на гірських перевалах Карпат. У дорозі Максима застала ніч. У один із моментів він зрозумів, що їхати далі ризиковано. Адже у горах вже випав сніг і температура повітря опустилась до мінусової позначки. А тут ще й намет поставити ніде — з одного боку дороги гори, а з іншого — річка. Ледве-ледве хлопець доїхав до автозаправної станції і попрохав дозволу отаборитись на її території.
Узагалі, найтяжчим у подорожі йому здалась ця постійна зміна кліматичних умов. У Карпатах він пережив справжню зиму, у Криму їхав під тридцятиградусну спеку, а вже на Сумщині, Чернігівщині та рідній Полтавщині потрапив у осінь.
Найбільше допомагали директор школи і байкери
Повернувшись додому, Максим Ткаченко почав готувати документи для реєстрації свого досягнення у Книзі рекордів України. При цьому хлопчина наголошує, що не надто переймається цим питанням. Він каже: «Проголосять мене рекордсменом чи ні, — для мене не важливо. Головне те, що я сам собі зумів довести — можу, витерплю, доїду. А ще я дуже задоволений тим, що побачив усю Україну. Особливо сподобались Львів та Чернігів, надзвичайно красиві древні міста».
Під час своєї подорожі Максим зустрічався із десятками, якщо не сотнями різних людей. Більшість із них поставили свої автографи на прапорі Бутенківської школи, який Максим возив із собою. «Навіть один п’яничка із Чернігова розписався», — сміється хлопець. Розписувались на прапорі й дівчата з Вінниці, котрі розносили запрошення на весілля і зустріли кобеляцького байкера. І севастопольські даїшники, які відмовились брати гроші за супровід. Та найбільше своїх автографів на прапорі залишили байкери. Завдяки допомозі Валерія Кришеня, Максим постійно мав телефонний зв’язок із мотоциклістами з різних міст України. Деяких зустрів у дорозі випадково. І практично кожен вважав своїм обов’язком чимось допомогти молодшому колезі. У багатьох із них Максим влаштовувався на нічліг, ковельський байкер Андрій Троцюк відклав на пізніше всі свої справи і допоміг знайти недорогу і якісну гуму на мотоцикл. У Києві Максима під свою опіку взяв земляк Валерій Кришень.
Взагалі, Максим вважає, що під час довгої мандрівки йому щастило на зустрічі із порядними людьми. Єдиний конфлікт виник у Луганську, де байкер зустрів компанію не надто тверезих і добрих молодиків. «Якщо відверто, то ні Луганськ, ні його мешканці мені не сподобались. Похмуре, брудне місто і люди якісь злі і зашугані», — розповідає Ткаченко. А найбільш приязними виявились жителі Західної України. Вони радо зустрічали незнайомого для них хлопця і всіляко намагались йому допомогти. Одного разу під час зливи він заїхав на чиєсь подвір’я, щоб не промокнути. Там якраз була гулянка. «З усього було видно, що тут живуть бідні люди, — але вони дозволили мені сховатись від дощу, запропонували сухий одяг і кишеню карамельок в дорогу дали».
Та все ж найбільше Максим вдячний за допомогу директору Бутенківської школи Григорію Журавлю. Він доклав надзвичайно багато зусиль для того, щоб подорож Ткаченка стала дійсністю. «Мені аж дивно було, що Григорій Васильович так мною опікується. А зустріч у школі він організував, як героєві. Може, він сам у душі є байкером?» — сміється Максим. У наступному році юний байкер разом із однодумцями планує доїхати до Баренцового моря.
20 жовтня у Кобеляках відбудеться закриття мотосезону. Бажаючі взяти участь можуть зв’язатися з організаторами за телефонами: (099)922-73-19 (Максим), (066)906-42-72 (Артур), (095)180-41-46 (Влад), (099)790-11-47 (Славик)