А насправді тридцять років тому все могло скластися інакше. Тоді популярними були технологи і новосанжарець Юрій Тищенко планував поступити в училище саме на таку спеціальність. Але не вистачило місць.
— Тоді начальник училища подивився на мене і сказав: «Дивись, які в тебе дані! Будеш ковалем. Це ж не просто професія, це — скульптор по металу!» — розповідає, роздуваючи горно, Юрій Йосипович. — Тепер я його частенько згадую.
Так Юрій Тищенко потрапив на ковальський курс. Закінчив його і працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Потім була армія і повернення до Нових Санжар. Тут молодий коваль працював спочатку в сільгосптехніці, потім — у транссільгосптехніці.
— Техніки було дуже багато і вся проходила через мою кузню, — пригадує Юрій Йосипович. — Я був на хорошому рахунку. Їздив на змагання ковалів, навіть, зайняв друге місце.
Але досить швидко часи змінилися. Колись величезне підприємство почало розпадатися. До честі Юрія Тищенка, він не дозволив розтягти кузню, здати на «чермет» обладнання та інструмент. А незабаром разом із двома товаришами — Станіславом Кривоносом та Віктором Шинкаренком — створив приватне підприємство, яке надавало ковальські послуги. Окрім самого Юрія Йосиповича роботу тут отримали ще три працівники.
До ковальської майстерні потяглися люди. Спочатку із дрібними господарськими замовленнями. Пізніше почали замовляти цвинтарні огорожі, різноманітні решітки та грати. За невеликий проміжок часу ковальська робота Юрія Тищенка почала високо цінуватися, а слава про його вироби швидко розійшлася Новими Санжарами та районом. І замовлення пішли більші та складніші. Ковальська майстерня вже спеціалізувалася на виготовленні воріт, огорож та цілих парканів.
— Ми добряче обкували Нові Санжари, — посміхається Юрій Тищенко, — нашу роботу можна оцінити біля кафе «Fata Morgana», колишнього піонертабору «Буревісник», ми ж робили металеві фігури на пам’ятник «Праці селянина» та бювет із цілющою новосанжарською водою. Наші ковані ворота можна побачити у Великому і Малому Кобелячках, Драбинівці та Нехворощі. І навіть по кілька штук у Полтаві та Києві!
Разом із збільшенням величини замовлень людей почали цікавити фігури все більшої складності. Замовники хотіли бачити на своїх металевих виробах квіти, рослини, ба, навіть, виноград. Юрій Тищенко не відмовляв нікому і намагався догодити кожному.
— Допомагала різноманітна література з ковальського мистецтва, яку я регулярно оновлюю, ну і, звісно, власна фантазія часто виручала, — говорить Юрій Йосипович. — Багато нового вніс в мою роботу син — Віталій. Я хочу, щоб ковальство після мене продовжив він, а потім, можливо, і внук. Така собі буде династія.
Віталій Тищенко справді вніс у роботу батька більше фантазії та імпровізації. Що там казати, якщо ковалі, наприклад, стверджують — кожні встановлені ними ворота не схожі одні на одних. В кожних є щось своє, суто індивідуальне. А ще Віталій у дечому вже навіть перевершив батька. Зокрема, у нього краще виходять різні металеві квіти, найвишуканіші з яких — звичайно ж, троянди.
— Хіба не схожі на справжні? — демонструє Віталій журналістові букет залізних троянд. — Раніше на виготовлення однієї в мене йшло два дні, тепер вже наловчився і за день можу чотири таких зробити.
Доки ми розмовляємо, Віталій бере одну з троянд і деякий час розігріває її в горнові. Потім дістає і демонструє… Побачене дійсно вражає! Розжарена квітка здається практично живою — у центрі вона переливається жовтим, а до країв пелюстки виблискують червоним. Диво, та й годі!
— Красиво? — сміється Юрій Тищенко. — Зате він ще не вміє такого винограду зробити, як я. І ніхто у нас тут не вміє. Я знаю, що інші роблять, але вони його зварюють із готових круглих шариків. А я виковую кожну виноградину вручну.
Юрій Йосипович запускає потужний пневмомолот, бере в руки щипці із металевою болванкою і… за якусь хвилину простягає на огляд майже готову витягнуту ягоду винограду.
— Я б не сказав, що це робити легко. Тут нічого легкого немає, — пояснює Юрій Йосипович. — Просто метал потрібно відчувати душею, сприймати його енергію і тоді він тобі підкорятиметься.
Разом із Юрієм та Віталієм Тищенками ми сідаємо до машини і їдемо, щоб подивитися на їхні роботи в житті.
— Що краще може сказати про майстра, ніж його власний будинок? — запитує Юрій Йосипович. — Ось — ворота, які я зробив власноруч. Ось — прикрашені фігурами бронедвері. А ось цей паркан я робив ще за Радянського Союзу.
На воротах у сусіда Тищенків красиво «в’ється» той самий відомий залізний виноград. Відвести від нього погляд і усвідомити, що це дійсно зроблено із металу — практично неможливо.
А Юрій Йосипович, демонструючи журналістові вироби, розмірковує про конкуренцію:
— Зараз багато хто береться за роботу з металом. Але ж як вони її виконують? У них же, як правило, ні обладнання необхідного немає, ні фантазії. Тому скласти конкуренцію нам в цьому плані дуже складно. Є такі, які пробують підробити наш стиль, але ж це також неможливо. Стиль у кожної майстерні свій, єдиний і непідробний.
Саме через такі критерії, вважає Юрій Тищенко, у його майстерні є замовлення навіть у час кризи. А ще можливо тому, що тут кожному клієнту стараються іти назустріч, виконувати його прохання і, навіть, примхи. Спеціалісти майстерні з готовністю виїжджають на місце роботи, щоб провести потрібні заміри, а іноді і дати звичайну консультацію. Кожному клієнту пропонують доступну і розумну ціну. За це замовники і цінують підприємство Юрія Тищенка.
— Я гадаю, що за останні роки ми своєю роботою допомогли Новим Санжарам стати привабливішими і презентабельнішими, — говорить Юрій Йосипович. — Сподіваюсь, що будемо продовжувати робити це і надалі.
— Ми не проти зробити кращими і Кобеляки, — додає, посміхаючись, Віталій. — Ідей і задумок у нас вистачить.
Якщо вас зацікавили роботи ковальської майстерні Юрія Тищенка, ви можете зв’язатись із майстрами за телефоном (050)180–38–66. І вашу заповітну мрію обов’язково втілять у металі!
