Суржик - це огидна жлобська говірка. Але майже всі українці думають і говорять суржиком. Я теж думаю і говорю суржиком, хоч це і характеризує мене як неграмотного дебіла, котрий толком не володіє жодною мовою, навіть своєю рідною.
Говорити більш-менш чистою українською мовою можу лише у трьох випадках: коли це - моя робота, коли знаходжусь в офіційній обстановці, і коли говорити доводиться з незнайомими людьми. Пишу майже завжди чисто, адже немає на світі нічого мерзеннішого за суржик на письмі.
А от з друзями, знайомими, рідними я щирий і говорю те що думаю і так як думаю - суржиком. Чиста мова в побуті звучить штучно, нещиро, напряжно. Я завжди ненавидів, коли людина пнеться з себе, щоб говорити чистою мовою. Аж доки не зрозумів, що це може бути виправдано, коли є діти. Коли маєш дітей, є сенс напрягатися задля чистоти мови. Коли діти змалечку чутимуть чисту українську, вони навчаться думати нею і виростуть вже не напівграмотними мудаками, а нормальними людьми з нормальними думками на людській мові.
Задля цього можна і понапрягатись. Твоя нещира грамотність виллється у щиру чисту мову твоїх дітей.
Автор: 
