У читальному залі зібралися учні Новосанжарського НВК, друзі та колеги Людмили Михайлівни, які прийшли послухати її поезію. Та спочатку присутніх познайомила із біографією поетеси бібліотекар Тамара Паттієва. Сама Людмила Михайлівна у цей час налаштовувалась на виступ. І це вдалося їй у повній мірі. Як тільки авторка почала читати свої вірші, у залі запанувала пронизлива, навіть дзвінка, тиша. Вірші були сильними та актуальними. Про нашу державність, про історію та про мову. Було зрозуміло, що для Людмили Таран-Пономаренко не порожні слова поняття «національні гідність» та «громадська свідомість». Можливо, саме тому на зустріч із нею запросили молодь. Якій саме зараз, як ніколи, потрібно вчитися любити свою країну та цінувати її мову.
Продовжила тему мови та прочитала вірш для своєї вчительки та натхненниці юна поетеса з Нехворощі — Вікторія Котова. А потім на зміну серйозній поезії прийшла весела і сміхотлива, адже Людмила Михайлівна почала читати свої гуморески. Їх вона пише, зазвичай, експромтом, і часто не записує. Тому і під час зустрічі їй довелося часто імпровізувати та згадувати деякі смішні вірші просто на ходу. Виходило це у неї досить непогано — аудиторія весело сміялася і з неприхованим захопленням сприймала кожну чергову гумореску.
Після частини гумористичної Людмила Михайлівна представила на суд глядачів свої вокальні таланти. Під акомпанемент Миколи Колодочки вона заспівала власну пісню. Пісня була про вальс, тому під час останнього куплету поетеса запросила до танцю свого знайомого — Юрія Свердлова. Танцювали вони непогано і заслужили на щирі оплески присутніх. Після закінчення танцю поетеса відповідає на запитання присутніх у залі школярів. Зокрема, розповідає, що наразі має дві власні збірки віршів та близько 200 перекладів віршів, написаних білоруською мовою. Також Людмила Михайлівна говорить, що із осудом ставиться до появи новомодних українських письменників на зразок Любка Дереша або Ірени Карпи, які рясно використовують у своїх творах ненормативну лексику.
— Відомий усім Іван Драч також колись мав необережність написати такі вірші із лайкою, то я йому присвятила епіграму, — розповідає поетеса. Читає епіграму. Зал весело сміється.
Взагалі уся творча зустріч, яка триває близько півтори години, проходить цікаво, легко і невимушено. На прощання Людмила Таран-Пономаренко обіцяє незабаром влаштувати іще одну схожу зустріч. Знаючи характер та енергію цієї жінки, можна не сумніватись — це буде щось оригінальне та цікаве.
