«Це ж стидовище, що в такому селищі, як Білики, ніде помитися. Я коли цукровий завод приїхав будувати, то першим ділом ми спорудили баню, туалет і їдальню», — згадує житель Біликів, інвалід І групи Микола Селютін. Чоловік уже кілька років поспіль буквально «задовбував» своїми зверненнями та скаргами селищну та районну владу. «Ви знаєте, навіть у війну, коли ми сиділи місяцями в окопах під обстрілом і буквально струшували із себе тисячі вошей, нас і то раз на десять днів водили в баню», — обурюється ветеран.
Здається, сподівання Миколи Селютіна, як і сотень його земляків, невдовзі стануть реальністю.
У всякому випадку, про це заявляє білицький селищний голова Ольга Киричко. Ольга Григорівна розповіла «ЕХО» про те, що відновленням бані колишнього цукрового заводу нині займається приватний підприємець Микола Шевченко. Кілька років тому бізнесмен викупив будівлю у Фонду держмайна. Довгий час споруда стояла пусткою. Підприємець пояснює це відсутністю коштів для проведення ремонту. Зараз гроші у нього з’явилися, у всякому разі ремонтні роботи у будівлі ведуться щоденно. І мають закінчитися через 3–4 місяці. Новий заклад вже не буде громадською банею у класичному розумінні. У ньому встановлять сучасні душові кабіни, облаштують сауну, басейн та кімнати відпочинку. Звичайно ж, і послуги коштуватимуть зовсім не «копійки».
«Був я на новобудові, Ольга Григорівна мене туди возила, — говорить Микола Селютін. — Але лучче було б, якби баню селищна влада облаштувала. Думаю, там би дешевше було. Та й бізнесмена цим би підігнали». Сам ветеран новий заклад відвідувати не збирається. Адже все його тіло постійно обплутане медичними трубочками та шнурочками. А от за односельців піклується постійно.
