Усі ми на цьому світі живемо тільки тимчасово. Одні встигають пройти свій життєвий шлях за малий проміжок часу, іншим Господь відводить багато десятиліть. Зараз, і цього не можна змінити, помирають в основному ті, хто пропрацював на одному підприємстві по 30-40 років, робочий час яких складав більше третини доби, бо вони підіймали господарство, не знали бірж, і працювали не покладаючи рук. Але незалежно від прожитого земного часу, ми живемо стільки, скільки нас пам’ятають.
Похоронивши кілька років тому батьків, дуже шанованих людей, які пропрацювали на своїх підприємства по багато років життя, були передовиками виробництва, а також віддаючи останню шану знайомим-роботягам, відійшовшим в потойбіччя, бачу, що пам’ять про тих, для кого робота була сенсом життя, підприємствами, на яких вони працювали, дуже швидко забута. В останній путь їх приходять провести родичі, друзі, співробітники, колеги по роботі родичів і дуже рідко можна бачити представників підприємств, профкому, сільради. Коли ж і приходять, то переважно до бувших начальників. Можливо, вони вважають, що некролог в «Колосі» від імені сільради — це і є моральна підтримка, яка компенсує встановлені сільрадою 800 грн. за викопування ями для померлого, або близько 200 грн. за послуги ритуальної машини на відстань до 2 км (раніше для перевезення покійників завод виділяв машину і копачів)?
У газетах часто друкують слова подяки за матеріальну і особливо моральну, яка набагато важливіша, підтримки. Хотілось би, щоб ці слова хоч один раз були звернені до представників Кобеляцького цукрового заводу, профкому Кобеляцького цукрового заводу, Білицької селищної ради. Одній Киричко О.Г. це не під силу, але в неї є великий депутатський корпус.
Ми всі — гості в цьому світі, а гостей прийнято проводжати з почестями, тим паче тих, які цього заслужили.
