Нині, напевне, лише лінивий не обговорює одіозний законопроект про підтримку регіональних мов. Він вже отримав неофіційну назву «Закон про запровадження другої державної мови». Якої? Звичайно ж, російської. До речі, саме у цьому сенс скандального законопроекту бачать навіть прихильники російської, як другої (читай — першої та єдиної) російської мови. Цікаво, що при цьому ніхто з них, цих апологетів «язика» не утруднює себе прикладами справжніх утисків російської.
Автор цієї статті з десяток років тому мав розмову з однією російськомовною кобелячанкою, яка дійсно поскаржилась на дискримінацію в мовному питанні. Жінка працювала в тоді ще «райвно». Почав розпитувати в чому ж вона зазнає утисків та дискримінації. Виявилось, що її не звільняють з роботи, не зменшують зарплату, не насміхаються і не глузують з неї. Їй просто незручно і важко заповнювати офіційні документи українською мовою. А перевчитись через вік їй вже складно. У кінці-кінців вона таки звільнилась з роботи. За моє життя це перший, єдиний і найбільш «жорстокий» приклад дискримінації російськомовних у Кобеляках. У задачі питається: «Так навіщо все це? Навіщо той закон? Навіщо голодування в знак протесту? І навпаки — акції на підтримку «язика»?»
Ще цікавіше було послухати думку з даного приводу підданих інших — російськомовних — держав. Запитання це задав трьом різним людям. Перші двоє живуть у Красноярську. Але збираються доживати віку в українській Ялті. Один — колишній бандит, другий — діючий бізнесмен. Обидва, не змовляючись, сказали: «Да ви, что, хахли, сдурєлі? Только мова!» Колишній бандит, до речі, активно її вивчає. Бо знайшов свої корені в Житомирщині.
Третій співрозмовник був білорусом. Він теж має досить категоричну точку зору. Вважає, що в Україні державною має бути виключно одна — українська мова. І з жалем говорить, що в його рідній Білорусі рідна мова вже вмерла. Нею говорять лише диктори «в телевізорі» і «бацька» під час офіційних виступів. Всі інші давно стали російськомовними. Білорус буквально просив: «Сохраніть свою мову. Вона ж така гарная».
Так навіщо ж все оце? Як на мене, так відповідь очевидна. По-перше, депутатам від Партії Регіонів більше нічого сказати своїм виборцям. Інші свої передвиборчі обіцянки вони просто не в змозі виконати. Як же їх виконаєш, коли ще стільки накрасти можна. А «язик»? З нього ж комерційного зиску для себе ніякого. Тому його й підтримати можна.
Друга складова ще більш глибинна і древня, як історія людства. Умовний мовний бар’єр знову розділив українців. Замість того, щоб чубити своїх експлуататорів, вони чубляться між собою.
