Частенько, зустрічаючи знайомих, чую запитання: «Хто вам допомагає писати статті в газету?» А ніхто. Я, як той козак, що бачу, про те і пишу.
У нашому мікрорайоні Солонці, що в Кобеляках, є гарне футбольне поле, хокейний майданчик, каруселі. Є також майданчик, на якому встановлено три контейнери для сміття.
Днями, виносячи непотріб у пакеті, помітила щось світле за контейнером. Коли підійшла ближче, побачила, що на землі валяється половина хлібини, а далі ще декілька шматків такого ж, білого, як сонце, хліба. Не знаю, чи ще хто бачив таке. Та це мене так вразило, що декілька днів не могла заспокоїтись. Чия ж це байдужа, черства душа могла таке зробити? Невже не можна було дати лад цьому хлібові, пересушивши його на сухарі, або згодувати його тваринам. У далекі 75-і роки минулого століття нам довелося побувати в Ленінграді на Піскарьовському кладовищі, де покояться в братських могилах, по п’ятдесят тисяч у кожній, люди, які померли під час блокади. Так от, при вході там є каплиця, де стоїть стіл, а на ньому під склом на тарілці — кусок чорного, як земля, хліба. То стограмова блокадна пайка, шматочок сонця, щастя, життя. А ми кричимо, що нам важко жити і в той самий час викидаємо на смітник хліб.
Колись у дитинстві нас батьки вчили шанувати хліб, бо без нього немає життя. Одного разу я, пустуючи, упустила хліб на землю, то тато примусив мене підняти окраєць. Коли я це зробила, він сказав: «А тепер поцілуй, Зіно, бо хліб — це святе». І це мені запам’яталося на все життя: шана до хліба, до нелегкої людської праці хлібороба.
У тяжкий голодний 47-й рік ми серед ночі вставали і йшли в магазин, займали чергу, де дядя Йоська, царство йому небесне, відважував хліб. А ми, діти, голодними очима стежили, щоб ніде і крихта не пропала і смоктали довісок до хлібини, як цукерку.
Тож ведіть себе по-людськи. Пам’ятайте, що недовго ви будете молодими і житимете безтурботно під крилом батьків. Колись ви самі станете батьками і вам прийдеться заробляти на хліб, годувати своїх дітей, піклуватись, щоб їм було добре. А це означає, що потрібно дати їм не тільки життя, а й навчити заробляти на кусок хліба. От тоді ви згадаєте, що всьому голова. Отож перш ніж викинути його на смітник, задумайтесь, що ви робите.
