Після того, як Олексій Лелюк на прохання афганців допоміг дістати та демілітаризувати бойову машину піхоти (далі БМП), почали загострюватися відносини між тодішніми районними керівниками та селищною радою через місце її встановлення.
БМП зрештою таки встановили там, де хотіли самі воїни-афганці: у парку Перемоги біля пам’ятного знаку. Пройшов час, забулися ті пристрасті навколо бойової машини піхоти. Лише один раз активісти залили фарбою ім’я Олексія Лелюка, що було вибито на пам’ятній табличці біля БМП. І от ця історія знову отримала своє продовження.
Декілька днів тому в одній із соціальних мереж на офіційній сторінці селищного голови Андрія Реки з’явився лист за його підписом до голови районної ради Геннадія Супруна про те, що у зв’язку із настійною вимогою громади селища про передачу бойової машини піхоти, яка установлена в парку Перемоги, на ремонтний завод з подальшим направленням для потреб української армії, селищна рада просить надати інформацію щодо перебування на балансі районної ради вищезазначеної установки, оскільки БМП самовільно було встановлено без оформлення дозволу. Селищна рада не володіє інформацією щодо власника БМП.
Таке рішення і звернення активістів уже привернуло увагу Новосанжарської районної організації української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), від яких до нашої редакції навіть надійшов офіційний лист під назвою «Війна з пам’ятниками продовжується» наступного змісту:
— Зараз на сході України тривають активні бойові дії. Збройні Сили України роблять усе можливе, щоб бацила війни не розповсюдилася по всій території країни. Населення нашого району прикладає всіх зусиль, щоб допомогти нашим бійцям як морально, так і матеріально. Група активістів звернулася до селищного голови Андрія Реки з пропозицією зняти з постаменту бойову машину піхоти БМП-1 і відправити її в зону АТО. Враховуючи напружену обстановку на сході, члени нашої організації нічого не мають проти цієї акції, але це абсолютно неможливо. На постаменті стоїть тільки корпус машини. Всередині у неї немає ні двигуна, ні озброєння, ні електропроводки. На заводі вона пройшла процес демілітаризації з метою унеможливити її бойове використання. У іншому випадку ніхто б не дав дозвіл на її встановлення як пам’ятника. Крім того, нам відомо, що на складах по території України подібних машин знаходиться тисячі штук у відносно задовільному технічному стані. Ми пропонуємо викликати військових спеціалістів з Житомирського танкового заводу, щоб вони зробили огляд машини, і, якщо висновки будуть позитивні, ми без роздумів готові передати її в діючу армію. А знявши бойову машину піхоти з постаменту, можна відвезти хіба що на металобрухт. Тим більше, що такі пропозиції лунали ще в лютому місяці, коли війною і не пахло. Ми розцінюємо ці наміри активістів як технічно некомпетентні чи дешевий популізм. Краще б ці активні люди направили зусилля на моральну та матеріальну підтримку тих, хто постраждав на Майдані в Києві, та батькам, дружинам, дітям тих, хто знаходиться в зоні АТО. Два місяці тому спілка ветеранів зверталася до органів влади з проханням допомогти батькам Віктора Реки, який 21 лютого 2014 року отримав кулю в око і до цього часу лікується в Польщі. Його пристарілі батьки проживають у селі Стовбина Долина, а старший брат одержав повістку з військкомату. Чому б активістам району не провідати батьків, надати їм хоча б моральну підтримку. Такі акції успішно згуртовують суспільство, надсилають позитивний імпульс, а війна з пам’ятниками ні до чого хорошого не призвела і не призведе. Час це підтвердив.
Лист цей надійшов за особистим підписом Голови Новосанжарської РОУ спілки ветеранів Афганістану М. Коркішка. До чого призведе ця конфліктна ситуація навколо бойової машини піхоти, що знову набирає обертів, — наразі не відомо. Може, хоч балансоутримувач БМП знайдеться.
