Французи і німці сміливо п’ють воду з-під крана. В Україні ж такого краще не робити, радять екологи. Адже водопровідна система давно потребує капітального ремонту, а вода в ній – далека від джерельної. Воду досі очищують старим радянським методом за допомогою хлору, який не лише впливає на здоров’я людей, а й робить Україну залежною від цього хімічного елемента. Кілька тижнів тому українські міста були за крок від катастрофи через дефіцит хлору. Чи є виходи із ситуації, що склалася, з’ясовував Центр громадського моніторингу та контролю.
Що п’ємо?
Лише 20% води, яка потрапляє у наші крани, береться з підземних джерел. Решта 80% надходить із річок, причому 70% – із Дніпра. Зокрема, Київ п’є воду із Дніпра та Десни, Вінниця – з Південного Бугу, Івано-Франківськ – із Бистриці, Ужгород – із Ужу, Житомир – з Тетерева тощо. Якість води регулює Державна санітарна служба, однак чинні санітарні норми залишились ще із радянських часів. За словами експертів, в Україні досі не розробили власних вимог до якості питної води, щоб вона була корисна і безпечна для людини. Якщо порівняти українські та європейські вимоги, то останні будуть набагато вищими.
Згідно з дослідженнями Держагентства водних ресурсів, найчистіша вода з кранів тече в Закарпатській та Львівській області, найбрудніша – в Одеській, Донецькій та Луганській областях. Там вода каламутна і насичена важкими металами (кадмій, марганець та ін.). А жорсткість води в Україні перевищує європейські норми у кілька разів.
Основний метод очищення води в Україні – хлорування. Він дозволяє знезаражувати воду, взяту з річок. І при цьому є економічно вигідним. За словами фахівців, хлорування – дуже дешевий спосіб очищення, і його вартість у тарифі складає всього 2%.
Воду хлорують кілька разів. Спочатку на етапі забору води з річки, а потім – перед подачею у водопровідні труби. Загалом, за даними експертів, щорічно українські водоканали витрачають на очищення води близько 10 тисяч тонн рідкого хлору.
Хлорний конфлікт
У середині липня єдиний завод із виробництва хлору в Україні – «Дніпроазот» – заявив, що припиняє постачати та виробляти рідкий хлор через збитковість. Це спричинило кризу на водоканалах, і багато великих міст опинилися під загрозою залишитись без питної води.
Ситуація набула широкого розголосу у ЗМІ. Аби не допустити катастрофи, за вирішення проблеми взялася не лише місцева влада, а й уряд і навіть глава держави, який доручив послам налагодити контакти з можливими постачальниками рідкого хлору з інших країн. У результаті обласні водоканали домовились про постачання хлору з Румунії, Узбекистану та Угорщини, і «Дніпроазот», зрештою, також відновив роботу.
Чи є альтернатива?
Після кризи із хлором водоканали почали шукати альтернативні способи очищення. Частина підприємств збирається переобладнати очисні споруди під використання гіпохлориту натрію, який отримують із кухонної солі. За даними Асоціації водоканалів, його вже застосовують 9% водопостачальників. Наприклад, гіпохлоритом очищують воду у Житомирі, Львові, Івано-Франківську та Коломиї.
У столиці взагалі планують незабаром ліквідувати хлорне господарство, замінивши його сучаснішими технологіями.
«Опрацьовується декілька варіантів заміни цього знезаражувача на сучасні та безпечніші – низькоконцентрований гіпохлорит натрію, змішані оксиданти чи діоксид хлору», – зазначили в «Київводоканалі».
Цікаво, що у розвинених країнах якість води набагато вища, але хлор там практично не застосовують. За словами фахівців, хлорування – застаріла технологія, від якої відмовляють через її шкідливість.
«На очисних станціях вода збагачується киснем, що дозволяє абсорбувати з неї залізо та марганець, потім вода проходить через фільтри з піску, а 94% відпрацьованої води проходить очистку згідно з найвищими вимогами Директив ЄС», – прокоментував очищення води у ЄС президент Асоціації «Питна вода України» Володимир Скубченко.
Чи може Україна перейти на європейські стандарти? Експерти не беруться однозначно відповідати на це питання. Адже щоб підвищити якість питної води, потрібно повністю реформувати систему. І відмова від хлорування – лише один із етапів.
В Україні трубопроводи й водопровідні системи не оновлювалися вже десятки років. Без їх реконструкції покращити якість питної води не вдасться.
«На заході, скажімо, вода проходить крізь 7-8-ступеневе очищення, а у нас працюють фільтраційні установки кількадесятирічної давнини, які можуть забезпечити максимум 3 ступені очистки. Крім того, в Україні 75% очисних споруд каналізації є застарілими. У результаті, неочищені стічні води знову опиняються у річках. І виникає замкнене коло», – наголосив Володимир Скубченко.
У водоканалах кажуть, що навіть перехід на гіпохлорит потребує мільйонних капіталовкладень і часу для перебудови обладнання. А впровадження взагалі нової технології – це виклик не одного року. Однак іншого шляху для України у перспективі немає.
