Схоже, частині українських чиновників ну зовсім нічим зайняти себе. А можливо, вони просто хочуть хоча б якимись діями виправдати зарплату, яку отримують із кишень платників податків. Інакше важко пояснити, навіщо збираються змінити назви кількох населених пунктів.
Як відомо, невігласи у владі завжди були і будуть. Схоже, що саме такі «трудяться» і в Інституті національної пам’яті.
Ні,звичайно ж, цих людей, цих чиновників не можна назвати якимись неуками. Всі вони вчилися, всі вони мають дипломи. Але зайнявши якісь крісла чи кріселка, вони, чомусь, миттєво втрачають здатність та уміння сумніватися. А якщо людина не сумнівається, не рефлексує, то вона поступово втрачає і здатність думати. І так далі, і тому подібне. А згодом і перетворюється в типового невігласа, який нібито й вчився, але нічому так і не навчився.
Та повернемося до нашої теми.
Якщо відбулося перейменування населених пунктів чи зміна інших топонімів, даних на честь всяких там кірових, свердлових чи чапаєвих, то тут все зрозуміло. Ті діячі жодного відношення до наших містечок, сіл та вулиць не мали і повернення старих історичних назв можна лише вітати.
Але ж досить швидко справа дійшла до абсурду.
І от ми спостерігаємо за намаганнями змінити назву села Червні Квіти. Нібито вона є символом радянської влади. Так може тоді взагалі червоний колір у природі заборонимо? Викосимо маки, троянди, витравимо гербіцидами червону калину?
Ну давайте тоді одним махом і синій та білий кольори заборонимо. Вони ж присутні на прапорі орків.
А взагалі, створюється враження, що нинішні «науковці», які широкому загалу нічим, окрім своїх потуг у перейменуванні, не запам’яталися, думають лише про себе, про виправдання виключно своєї сьогоднішньої зарплати. І тому будуть перейменовувати, як кажуть в народі, «до вс...рачки». Не залишать роботи і своїм наступникам.
Хоча... Заради зарплати собі любимому можна будь-який привід вигадати. Скажімо, піти по селу Яблуневе і порахувати дерева. Якщо вишень буде більше, ніж яблунь, то змінити назву на Вишневе.
А якщо в селі Лебедине висохнуть усі ставки і не буде лебедів, то можна дати йому назву Жаб’яче чи Ропухове. Прошу не ображатися шанованих мешканців цього гарного села, це я просто аналогію наводжу.
І от, дивлячись на всю цю кампанію із перейменування, згадую свого любимого дідуся.
Він, на відміну від нинішніх невігласів, і життя побачив, і лиха в ньому сьорбнув, і трудився чесно весь свій вік. Хоча й освіту мав церковно-приходську. Та видно, досвід взяття Зимового палацу, штурму рейхстагу і робота бухгалтером у колгоспі дає життєвої мудрості більше, аніж диплом якогось вузу.
Так от, дідусь у таких випадках казав:
— Дай дурню скляний прибор, він і його розіб’є.
Як на мене — дуже влучна характеристика нинішніх перейменовувачів.
